Таємниця одного дiаманта

Та не встиг вiн розправити всi свої суглоби, як вже Алi з водою був бiля нього i поливав йому на руки.

Коли всi змили руки, Абу Амар повiв купцiв униз, до виходу. Музики ж усе грали й грали, бо Абу Амар дав їм такий знак.

Алi чекав, коли Абу Амар випровадить гостей.

Тiльки гостi зникли за зворотом складiв, мосулець обернувся i приклав палець до рота, малому показуючи, щоб вiн мовчав. Хлопець пiдняв очi вгору на еркер. Мосулець ствердно опустив повiки – жiнка в еркерi крiзь решiтку пiдслуховує розмову.

Мосулець та Алi пiднялися вгору, а музики ще грали.

Абу Амар спинив рукою гру i показав на скатертину iз залишками пригощення. Також кивнув головою на скатертину, обернувшись до Алi:

– Я пiду до нашої господинi. Поїж, проведи музик i зайдеш до її помешкання.

Абу Амар вийшов з кiмнати, музики пiдхопились i, мов голоднi пси, кинулись до залишкiв їжi.

Хлопець знав, що в шпарину ще дивляться, спокiйно пiдсiв до скатертини i з-пiд дерев'яної порожньої обгортки Йєменського цукру витяг смужку сушеної шубарканської динi. А музики хапали недоїдки обома руками, запихували в рота, чавкали i плямкали, давилися, намагаючись проковтнути лакiтки один поперед другого i бiльше другого! Алi багато чув про сушенi динi, та й запах їхнiй вдихав на багдадськiм Зеленiм базарi. А зараз мiг i покуштувати. Вiн смакував кожним шматочком динi, намагався запам'ятати смак – хто знає, коли доведеться ще раз скуштувати? А щоб не бути голодним, Алi взяв товсту пампушку. Взяв тихо i непомiтно, щоб нi музики не уздрiли, нi тi, таємнi глядачi…

Колiт зачинилися дверi за пожадливими музиками, хлопець зайшов до кiмнати зi складом мiдного посуду.

Дверi були, певно, пiдмащенi гусячим жиром, бо пiд рукою юного багдадця нечутно повернулись.

Абу Амар сидiв на циновцi, перед ним були розкладенi окремо рядком золотi динари. Мосулець тицькав пальцем у монету, а потiм пiдiймав пальця вгору.

– Приведи трьох дiвчат! Це шiсть динарiв. Бо ти їх винаймеш ще вдень. Три динари для спiвачки. Два динари для музики на аль-утi. Це динари на вино. Динар на квiти. П'ять динарiв на солодощi. Це тобi динар за клопоти. Дiвчат приведеш по однiй. Одних через двiр, других через дверi, останнiх з тiєї вулицi. Ось тобi на човняра… Де ключ вiд великої кiмнати?

– Я не пам'ятаю… Кудись подiла… Вже зовсiм стара… голова погано працює…– замурмотiла жiнка, мацаючи себе по боках.

– Ще раз забудеш щось потрiбне менi – пiду геть!

– Мiй господине, ласкавий i милостивий! Не гнiвайся!.. Стара я, забуваю… Ось вiн – ключ…– I вона спiтнiлими пальцями подала мосульцю великий кований ключ.

– Замок змащений? А тепер збирайся та йди! Ти вже тут? Молодець, що тихо ходиш. Та iншим разом сповiщай про свiй прихiд… Пiшли нагору – постелиш менi – хочу трохи вiдпочити. А ти берись допомагати нашiй господинi.

Коли вони пiднялись на другий поверх, Алi знову збiг униз, подивився, чи не вийшла з комори господиня, i пострибав навшпиньках нагору. Спинив мосульця i показав йому, щоб нахилився.

Пошепки, збиваючись, розповiв про шпарку пiд стелею, i про господиню, i про мiняйла Рустема.