Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Союзницькі взаємини виявилися прогнозовано короткочасними. Більшовиків, які прагнули цілковитого контролю, не влаштовував анархізм Махна. Рівно ж як і в Махна авторитарні методи більшовиків не викликали схвалення. Вже 1920 року він закликав червоноармійців переходити на його бік:
Ми вигнали австро-німецьких загарбників, розтрощили денікінських найманців, воювали з Петлюрою; зараз ми боремося з владою комісарів, диктатурою більшовицько-комуністичної партії. Вони тримають усіх працюючих людей у залізних руках; селяни та робітники України стогнуть під більшовицьким ярмом... Але ви, товариші у Червоній армії, ви — наші кровні брати, і разом ми можемо боротися за справжню свободу, за справжню радянську систему без тиску партій чи влади.[135]
Незважаючи на презирство Троцького, ці настрої набули популярності навіть за межами Гуляйполя. Сама ідея, що українці виступали за «справжню радянську систему без тиску партій чи влади» — тобто соціалізм без більшовизму — була дуже поширеною й надзвичайно привабливою для багатьох людей, які нічого не знали про Махна. Як і учасники антибільшовицьких повстань кронштадтських моряків й тамбовських селян у 1920–1921 роках в Росії, так і десятки тисяч українських селян прагнули революційних змін, але без централізованої влади і репресій з Москви. Це прагнення було чітко й коротко сформульовано в листівці «До товаришів червоних солдатів», яку розповсюджували в селах Центральної України:
Вас привели в Україну російські та єврейські комісари-комуністи, які кажуть, що вони борються за радянську владу в Україні, але насправді вони завойовують Україну. Вони кажуть, що вони ведуть вас проти українських куркулів, але фактично вони воюють з бідними селянами і робітниками України...
Українські селяни та робітники не в змозі терпіти загарбання та розкрадання України російськими військами; вони не можуть миритися з придушенням української мови і культури, як це було за часів царату...
Брати, обертайте зброю не проти селян і робітників України, а проти комісарів-комуністів, які піддають тортурам ваших нещасних людей.[136]
Іноземний відвідувач місії Червоного Хресту в Україні висловився про тогочасні настрої українців так:
З’явилася спеціальна селянська фразеологія: «Ми — більшовики, — казали селяни в Україні, — але не комуністи. Більшовики дали нам землю, а комуністи забрали наше зерно, нічого за те не давши. Не дамо Червоній армії накинути на нас ярмо комуни!
Геть комуну! Хай живуть більшовики!»[137]
Термінологія стала настільки заплутаною, що ці речення можна було легко переписати навпаки: «Геть більшовиків! Хай живе комуна!» Але головна думка була зрозумілою: українські селяни хотіли від революції одне, а натомість отримали зовсім інше.
Подібними в своїх лівих переконаннях, революційних поглядах та антибільшовицькій риториці були послідовники ще одного харизматичного ватажка, котрий також постав з хаосу 1919 року, Никифора Григор’єва. На перший погляд, Григор’єв був зовсім не схожим на Махна. Козак та колишній офіцер російської імперської армії, він командував сотнею в армії Скоропадського. Спочатку Григор’єв підтримав його режим, але незабаром розчарувався. Водночас амбіції отамана нестримно зростали: він зібрав вірних послідовників у 117 окремих повстанських загонів, які за деякими підрахунками налічували від 6 000 до 8 000 вояків. Григор’єв заручився підтримкою таких як і він славнозвісних селянських ватажків, і перейшов з-під влади німецького маріонеткового режиму до Петлюри.[138]
Директорія, тобто національні сили під проводом Петлюри, гарантувала Григор’єву титул «Отамана Запоріжжя, Олександрії, Херсона й Тавриди». Галасливий і честолюбний Григор’єв, як і Махно, говорив мовою лівих радикалів. Він прирівнював німецьких та австрійських окупантів до ненависної «буржуазії», котра споконвіку тримала Україну в злиднях. В ультиматумі, виданому восени 1918 року, він заявив:
Я, Отаман Григор’єв, від імені партизан, якими я керую, піднімаюся проти ярма буржуазії, з чистою совістю проголошую вам, що ви опинилися в Україні як сліпа зброя у руках вашої буржуазії, ви не демократи, а зрадники усіх європейських демократів.[139]
135
Arshinov, The History of the Makhnovist Movement, 273, цит. листівку “К красноармейцам!”, червень 1920.
136
Stephen Velychenko, Painting Imperialism and Nationalism Red: The Ukrainian Marxist Critique of Russian Communist Rule in Ukraine (Toronto: University of Toronto Press, 2015), 177, цит.: ЦДАГОУ 57/2/398, 12.
137
Heifetz, The Slaughter of the Jews in the Ukraine, 59.
138
Adams, Bolsheviks in the Ukraine, 149–51.
139
М. Кубанин, Махновщина: Крестьянское движение в степной Украине в годы Гражданской войны (Ленинград: Прибой, 1927), 65–6; див. також Adams, Bolsheviks in the Ukraine, 151–2.