Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Ці дві щойно кристалізовані групи в селі вбачали одна в одній смертельних ворогів. «Куркулі», так само як і комбіди, чудово розуміли: їхнє майбутнє залежить від спроможності знищити супротивника. Тому і ті, й інші були готові жорстоко карати власних сусідів. Йосип Нижник, відданий член комітету бідних селян у селі Велика Устя Чернігівської області, приєднався до комітету в січні 1918 року після повернення з фронту. Як він згадував, у місцевому комітеті було п’ятдесят членів. Отримавши завдання конфіскувати землю у заможніших сусідів, вони зустріли очікуваний опір. У відповідь декілька членів комбіду створили озброєний «революційний комітет», який, за словами Нижника, одразу вдався до карколомних заходів: «Куркулям і релігійній громаді було заборонено проводити зібрання без відома ревкому; у куркулів відібрали зброю, в селі відновили охорону та встановили негласне стеження за куркулями».[119]

Не всі ці заходи було передбачено наказами або ж санкціоновано вищим керівництвом. Проте, оголосивши комітетам бідних селян, що їхній добробут залежить від грабунку «куркулів», Шліхтер розумів, що таким чином він розпалює жорстоку класову війну. Як він писав пізніше, комбіди «покликані принести в село соціалістичну революцію, шляхом політичного й економічного знищення панування куркулів».[120] Інший більшовик на зустрічі в 1918 році також чітко висловився: «Ви, товариші селяни, повинні знати, що тут у нас, на Україні дуже багато куркулів-багатіїв, і вони дуже організовані, й коли в селах ми почнемо насаджувати свої комуни..., то ці куркулі чинитимуть величезний опір».[121]

В один із найважчих моментів Громадянської війни, у березні 1918 року, Троцький на зустрічі радянського уряду і профспілок сказав, що їжа повинна бути «конфіскована для Червоної армії будь-якою ціною». Більше того, здавалось, він однозначно схвалював і наслідки таких дій: «Якщо реквізиція означала Громадянську війну між куркулями і біднішими елементами села, тоді хай живе ця Громадянська війна!»[122] Через десять років Сталін використає ту саму риторику. Але навіть у 1919 році більшовики активно прагнули розділити село, використавши ненависть і невдоволення для реалізації своєї політики.

Не Шліхтер вигадав цей метод «революції знизу». 1918-го року Ленін вже використав його у Росії й зазнав фіаско. У Росії комітети бідних селян здобули погану репутацію, і не в останню чергу через свою корумпованість. Російські селяни ще менше за українських сприймали себе як клас і в своїх сусідах вбачали насамперед односельців. Комітети швидко використали конфісковане зерно для власного збагачення, і в багатьох російських регіонах це вилилося у «мережі корупції, викривлень та зловживань».[123] Шліхтер усвідомлював політичний ризик повторення такої політики в Україні, де селянство співчувало більшовикам ще менше. Як би там не було, під гаслом «Хліб для бійців, для порятунку революції!» він наказав комбідам зібрати зерно будь-якими засобами.