Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Коли стало зрозуміло, що Директорія Української Народної Республіки впаде під тиском Червоної армії, Григор’єв швидко поміняв сторони й перекинувся на бік більшовиків. Цей альянс виявився більш нестійким, ніж пакт між Махном і Червоною армією. Один радянський військовий кореспондент, який подорожував з людьми Григор’єва, з тривогою спостерігав за поганою організацією бійців, їхньою тягою до мародерства й звернув увагу на «просякнуту антисемітизмом свідомість». Він цитував жарти деяких командирів про те, що одного дня вони піднімуть зброю проти «комуністів-євреїв».[140] Такі настрої, на його думку, не могли стати підвалинами для довгострокового об’єднання з більшовиками.
І в короткотривалій перспективі така спілка виявилась хисткою. Зв’язок між Григор’євим і воєначальниками Червоної армії постійно переривався, а надто часто тоді, якщо це було на руку отаманові. Коли співпраця зійшла нанівець у травні 1919 року, Григор’єв закликав своїх прихильників повстати проти радянського режиму, який до цього часу тримався в Києві. Грандіозна заява отамана була суцільною плутаниною ідей — націоналістичних, анархічних, соціалістичних, комуністичних — і це, ймовірно, досить точно відображало тогочасні почуття українських селян, землю яких за останні кілька років сплюндрували декілька армій:
Нехай не буде диктатури: ні особи, ні партії. Хай живе диктатура трудящого люду, хай живуть мозолисті руки селянина й робітника. Геть політичних спекулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва![141]
На цю риторику більшовики відповіли по-своєму. Вони засудили «куркульське повстання», «куркульських бандитів» та «куркульських зрадників». Очевидно, термін «куркуль» уже набув значення набагато ширшого, ніж просто «багатий селянин». Адже на початку 1919 року кожен, хто мав надлишки зерна, а також кожен, хто чинив опір радянській владі, міг стати «куркулем». І через 10 років Сталіну навіть не довелося вигадувати нового терміна для означення цих же ворогів.[142]
Проте обмін образами не допоміг більшовикам. У червні 1919 року і Григор’єв, і Махно назавжди розірвали свої домовленості з більшовикам. Так само вчинили й безліч інших повстанців, отаманів та різних місцевих ватажків. Усі вони мали революційні сподівання на землю і владу в своїх регіонах, але досягти цього їм заважали й українські націоналісти, й німці, але найбільше — більшовики. Приваблені гаслом «За радянську владу — без комуністів!» солдати, котрі походили із селян, десятками залишали Червону армію та приєднувались до інших формувань. Олександр Шліхтер нарахував дев’яносто три «контрреволюційних виступи» тільки за квітень 1919 року.[143] За іншими підрахунками, у червні було 328 окремих повстань, випадків селянських нападів на радянських чиновників або бійців Червоної армії. Християн Раковський налічив понад 200 антибільшовицьких повстань лише за двадцять днів у липні.[144]
Слово «хаос» не може пояснити чи охопити всього, що сталося далі. Махно і Григор’єв воювали з Червоною армією, Білою армією, Директорією і, зрештою, один з одним. У липні зустріч повстанських сил перетворилася на стрілянину після того, як представник Махна витягнув пістолет і вбив Григор’єва разом з кількома його помічниками. У червні білі розпочали нову кампанію, генерал Петро Врангель відвоював улюблене місто Сталіна Царицин, а головнокомандувач генерал Антон Денікін просунувся в Україну і в червні захопив Харків і Катеринослав (сучасне місто Дніпро). Через місяць він зайняв Полтаву. Тим часом сили Петлюри наступали із заходу і знову взяли Київ, щоб потім ще раз його втратити.
Загалом лише 1919 року Київ переходив з рук у руки більш як десять разів. Як відомо, Річард Пайпс назвав цей рік в Україні «періодом повної анархії»:
Уся територія розпалася на незліченні райони, відрізані один від одного та решти світу, де панували банди озброєних селян або мародерів, які безкарно грабували і вбивали... Жодна із сил, що захоплювала владу в Україні після повалення режиму Скоропадського, не мала повного контролю над всією територією. Уважно слідкуючи за подіями в Україні, комуністи доклали усіх зусиль для захоплення й утримання влади, але досягли не більшого успіху за українських націоналістів і російських білих.[145]
Для пересічних людей безвладдя означало постійну небезпеку. Генріх Епп з менонітської меншини в Україні згадував, як його громада залежала від волі будь-якого формування, котре проходило через їхню місцевість:
140
Кубанин, Махновщина, 68–9.
141
Adams, Bolsheviks in the Ukraine, 299–300.
142
Грациози, Большевики и крестьяне, 148.
143
Шлихтер, Борьба за хлеб на Украине, 106.
144
Рубльов, Реєнт, Українські визвольні змагання, 199–210; Graziosi, Stalinism, Collectivization and the Great Famine, 21–4.
145
Richard Pipes, The Formation of the Soviet Union, 1917–1923 (Cambridge, MA: Harvard University Press, 1964), 137.