Великим і страшним був рік 1918 після Різдва Христового, але 1919 виявився ще страшнішим за нього.
Михайло Булгаков, 1926[131]
Коли хрестили Нестора Махна, загорілася риза священика. За словами селян, це був знак: йому судилося стати великим бандитом. Коли в Махна народився перший син, рот немовляти вже був повен зубів. Селяни пояснювали це тим, що він був Антихристом.[132] Син Махна незабаром помер, та й історію про хрестини призабули. Однак суперечливі чутки продовжували кружляти навколо постаті Нестора Махна навіть після його смерті. Напевне, його можна вважати наймогутнішим і найхаризматичнішим українським селянським лідером, який постав із хаосу 1919 року. Як відомо, Троцький назвав послідовників Махна «куркульськими грабіжниками», які «замилюють очі несвідомим і найвідсталішим селянам».[133] Петро Аршинов, російський анархіст та шанувальник Махна, назвав його людиною, котра змогла об’єднати «революційний повстанський рух українських селян і робітників», коли «на всій неосяжній території України маси вирували й воювали численні повстанці», Махно «склав план боротьби та проголосив актуальні гасла».[134]
Дуже важко відділити зерно від полови при розгляді українського селянського повстання 1918–1920 років. І це пов’язано як із великою кількістю дійових осіб, так і з різними ролями, котрі вони відіграли, змінюючи противників та союзників, часто стаючи то на один, то на інший бік. Спочатку Махно був революціонером у Запоріжжі (колишній Олександрівськ). Після кількох арештів царською поліцією він просидів з 1908 по 1917 рік у московській в’язниці, де потоваришував з Аршиновим і став переконаним анархістом. Ця радикальна філософія, опозиційна до усталених норм, відрізнялася від ідеології більшовиків та українських націоналістів: Махно прагнув знищення держави, а не її зміцнення. Вийшовши з в’язниці після Лютневої революції 1917 року, він повернувся до України та почав створювати Селянську Спілку, яка швидко переросла в потужну селянську армію. Троцький з роздратуванням писав, що ця сила контролювала «маловідому державу Гуляйполе» — територію навколо рідного містечка Махна. Махно також відмовився визнати нову владу в Києві.
Армію Махна інколи називали Чорною через те, що його бійці воювали під чорними прапорами анархістів, а самих вояків — просто махновцями (більшовики — Махновщиною). Уперше люди Махна виступили проти Павла Скоропадського та його німецько-австрійських союзників, а також Симона Петлюри та його збройних формувань. Незадоволення першими почасти можна пояснити місцевим досвідом: на південному сході країни землевласники-меноніти були передусім «німецькими» експлуататорами, отже, «заслуговували» на те, щоб у них відібрали всю власність. Водночас люди Махна мали набагато ширші цілі через відсутність симпатії до білих або до Центральної Ради. Тому анархісти Махна вбачали союзників насамперед у більшовиках.
вернуться
128
Holquist, “Conduct Merciless Mass Terror”: Decossackization on the Don”, 1919, Cahiers du Monde Russe 38, nos. 1–2 (January-June, 1997), 127–62.
вернуться
129
Шлихтер, Борьба за хлеб на Украине, 135.
вернуться
130
Adams, Bolsheviks in the Ukraine, 299–300.
вернуться
131
Bulgakov, The White Guard, 301.
вернуться
132
N. Sukhogorskaya, “Gulyai-Polye in 1918”, Nestor Makhno Archive, The Nestor Makhno Archive, дата звернення 2016.
вернуться
133
Leon Trotsky, “Report to the Plenum of the Kharkov Soviet of Workers, Cossacks’ and Peasants’ Deputies, 14 June 1919”, in How the Revolution Armed: The Military Writings and Speeches of Leon Trotsky, vol. 2 (London: New Park Publications, 1979), 278.
вернуться
134
Peter Arshinov, The History of the Makhnovist Movement (1918–1921), trans. Fredy and Lorraine Perlman (London: Freedom Press, 1974), 87–8.