Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Здебільшого ніякого справжнього уряду не було. Не було законів або поліції... Удень до нас постійно приходили російські націоналісти з нашого регіону чи якісь невідомі молодики. Щоразу вони привласнювали та забирали в нас усе, що їм хотілося... Але найстрашніше було вночі, коли приходили так звані бандити: дуже часто їхні візити закінчувалися вбивствами.[146]
Кожна зміна влади супроводжувалася зміною політики. Як тільки Біла армія Денікіна заволоділа регіоном, поміщикам повернули конфісковану власність. Продовжуючи традиції російського царату, денікінці також закрили українські бібліотеки, культурні центри, газети й школи. Показово, що люди Денікіна називали Україну Малоросією, чим автоматично зробили своїми ворогами всі українські сили, котрі могли б їх підтримати.[147]
Коли перемагала Червона армія, більшовицькі комісари влаштовували вбивства «аристократії» та «буржуазії», що насправді означало розправу з усіма, хто виступав проти них. Червоні, в свою чергу, знову надавали владу на селі комітетам бідноти, які грабували багатших сусідів. В Одесі більшовицькі командири озброїли 2 400 злочинців, котрі під керівництвом відомого кримінального авторитета Мішкі Япончика (що став персонажем одного з оповідань Ісаака Бабеля) розграбували місто.[148] А в Києві розповідали жахливі історії про душогубку Розу:
Вона прив’язувала полонених солдатів до цвяхів у стіні, а сама сідала поруч з револьвером у руці. Потім починала свою промову про пролетаріат, кожні десять хвилин зупиняючись, щоб прострелити й розтрощити по черзі всі головні суглоби.[149]
У свою чергу десятитисячна кавалерія та сорокатисячна піхота Махна з артилерією, котру тягли на буксирі коні, підривали авторитет усіх, хто був при владі. Подейкували, що його армія вбила понад 18 000 вояків Денікіна, чим дуже послабила сили генерала, а можливо й позбавила його реального шансу перемогти більшовиків.[150] У регіонах, які контролював Махно, включаючи менонітські німецькі поселення на півдні України, деякі махновці нападали на цивільне населення з такою кровожерливістю, котру навіть важко собі уявити. У своїх мемуарах з красномовною назвою «Коли настав кінець світу: 7 грудня 1919 року в селі Штейнбах, Росія» Епп згадував, як він ходив від будинку до будинку в селі Штейнбах, знаходячи усіх мешканців мертвими. Відчинивши двері, в кожній оселі він бачив трупи:
Наступний будинок належав Гільдебрандтам — моїй кузині Марії... Тут я побачив сцену неописуваного жаху, котрий я пам’ята-тиму до кінця свого життя. Пані Гільдебрандт лежить у маленькій спальні в проміжку дверей для кутової кімнати, повністю гола. Одна рука в неї відрізана й валяється посеред кімнати. Її найменше дитя вбите у колисці. Немовляті відрубано голову. А жінку було зґвалтовано до і після її смерті.
Коли Епп віднайшов своїх рідних і тих, хто близько знав убитих, до села почали надходити селяни.
Почався грабунок: уся власність, рухома та нерухома, живе та неживе пішли по руках. В одному місці я бачив як жінка перевертала мертве тіло, щоб зняти пальто. До трупа людини вона ставилася так, неначе це була скотина.[151]
Подібні злочини однієї сторони розлючували іншу. Коли Біла армія зайняла Харків у серпні 1919 року, тіла нещодавно вбитих офіцерів було ексгумовано та перепоховано в неглибоких окопах у міському парку. Було знайдено докази, що загиблим чоловікам «ще живим цвяхами прибивали погони на плечі. У деяких випадках удавлювали гаряче вугілля в їхні черева, а декому навіть зняли скальпи». Зрозуміло, що після таких подробиць багато хто прагнув помсти.[152]
Війна точилася не тільки між арміями та етнічними групами, а й всередині сіл. У селі Велике Устя Чернігівської області насильство між «комбідом» і «куркулями» вибухнуло під час виборів до місцевої сільської ради:
Комбідівці готувались, розподіляючи, хто кого висуватиме, хто повинен запропонувати кандидатури в президію, хто — для підрахунку голосів та інші деталі, розраховували сили, кого необхідно в першу чергу, кого в другу, але куркулі також підготувались і почали просувати підкуркульників. Побачивши, що бідняки разом із середняками не відступлять й горою стоятимуть за своїх кандидатів, та усвідомивши провал підкуркульників, куркулі розпочали в приміщенні бійку, щоб, на крайній випадок, хоча б зірвати збори, однак актив бідноти не розгубився — і негайно почав втихомирювати бешкетників, а забіяк швиргонули із залу через вікна й провели збори, як належить, із дотриманням повної демократії.[153]
146
Heinrich Epp, “The Day the World Ended: December 7, 1919, Steinbach, Russia”, trans. D. F. Plett, Preservings: Newsletter of the Hanover Steinbach Historical Society, no. 8, part 2 (June 1996), 5–7.
147
Michael Palij, The Anarchism of Nestor Makhno, 1918–1921: An Aspect of the Ukrainian Revolution (Seattle, WA: University of Washington Press, 1976), 187; Рубльов, Реєнт, Українські визвольні змагання, 211–12.
148
Грациози, Большевики и крестьяне, 147.
149
John Ernest Hodgson, With Denikin’s Armies, Being a Description of the Cossack Counter-Revolution in South Russia, 1918–1920 (London: Temple Bar, 1932), 54–5.
150
Рубльов, Реєнт, Українські визвольні змагання, 214–18.
151
Epp, “The Day the World Ended”, 5–7.
152
Hodgson, With Denikin’s Armies, 54–5.
153
Нижник, “Пока резерв”.