Щоденники дракона

— А що, є інший шлях? — швидко запитав Равеш.

— Я про інші кораблі кажу! — мовив, загадково посміхаючись, Драгай. — А на Асарху? — він стенув плечима. — Я там про шляхи не чув! З тих, хто там залишався, а згодом плив зі мною на Лон, всі розповідали, що далі, ніж на десять миль від берега, дороги немає. Казали, якщо йти уздовж берега, можна обійти навкруги всього континенту. А от через гори — то зась!

— Єдине, що у морі ми ніколи не бували. Тому щодо професії у нас… — почав, затинаючись, Ламеніль.

— Навчитися — не штука! Я ж вас не штурманами беру, рибалками! Там нічого хитрого й нема! Аби сила, все інше прийде! А Маарі поставимо до столів для розробки риби. Праця не дуже легка і не дуже приємна, але там усі жінки працюють.

— А у рейс скоро? — спитала Маарі, яка в думках вже бачила себе на кораблі.

— Давай підрахуємо! Сьогодні почали розвантаження. Це, вважайте, три дні. День промити та висушити трюми. І вже тоді почнемо завантаження. Може чотири дні на нього не вистачить. Беріть п’ять. Отже, вранці десятого дня чекаю вас на борту. Мій «Фівер» буде на рейді, шлюпки забиратимуть команду з сьомого пірса. Це в мене традиція. Посадка від сходу сонця до полудня. Тоді, все. В море! Тільки щоб не запізнювались! Хоча, я вже бачу, що ви будете у першій шлюпці. Хіба не так?

— Обов’язково! — врізнобій відповіли друзі, а Рав докинув:

— А раніше можна прийти, подивитись на корабель? Ми ж раніш лише човнами… ну, там ще плоти, так то, я думаю, зовсім ні до чого?

— Чого ж? Можна й раніше! Приходьте, коли трюми будуть пропарювати та вимивати. Тільки з ранку. Тоді ви нікому не заважатимете. Спитайте на сьомому причалі, де стоїть «Фівер». Вахтових я попереджу, пустять і все покажуть. Подивитесь на нашого красеня!

Наступні три дні пройшли, чи краще сказати — проповзли, для наших друзів, немов три тижні. Єдина розвага, яку вони знайшли для себе, це був похід до Граамельського театру. Будинок, щедро прикрашений колонами та скульптурами, мав великий та малий зали і хорошу акустику. Та вистава їх розчарувала. Грали якусь нудню з життя рибалок, і половину змісту вони взагалі не зрозуміли. Щоденні прогулянки до порту та по базару вже остогидли. Як, до речі, і купання в океані. Сидіння в готелі теж видавалося нестерпним, тому вечір останнього дня вони, за висловом Равеша, просто тихо казилися, убиваючи час за грою в кості.

Ледь тільки заяснів світанок четвертого дня, як Маарі, найтерплячіша з них, розштурхала своїх друзів, і вони, поснідавши нашвидкуруч, побігли шукати «Фівер». Багато часу їм не знадобилось.

На фальшборті біля трапу сидів молодий ельф і мугикав собі під ніс якусь мелодію. Друзі, потопталися на причалі, і, нарешті, зважилися піднятися на борт. Вахтовий з цікавістю поглянув на них.

— Що, новачки? — запитав він у Ламеніля, який ішов попереду. — Ну, проходьте! Мене звуть Тахт. Капітан мені про вас говорив. Зараз гукну боцмана, він усе покаже. Брон тут найстаріший. Тобто, плаває довше всіх. Кожен цвях на кораблі знає! Якщо будуть питання — звертайтеся просто до нього. Він любить повозитися з новачками. Зараз підійде.