Щоденники дракона
- Автор: Поляков Валерий
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавець Карпенко В.М
- ISBN: 966-7833-80-1
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Щоденники дракона». Краткое содержание книги:
Оскільки в книзі йдеться про цілковито незнаний нами світ, автор широко застосовує зрозумілі для сучасного читача терміни і поняття (включаючи назви предметів, міри довжини і т. п.), які допоможуть легко стежити за перебігом описаних подій, не користуючись чисельною довідковою та історичною літературою по планеті Нілмар.
— Вітер змінюється. Вночі з заходу дув. Зараз перейшов на північ. Поривами дме, а досі був рівний.
Вітер справді змінився. Якщо вночі та ранком дув безперервно, то зараз це були тільки окремі пориви. Та й хмари піднялися, відірвалися від скаженої круговерті води.
Ламеніль поспішив переказати свою розмову друзям. Тепер вони й самі бачили, що шторм втихомирюється.
З часом кількість учбових занять зменшилась і всі члени екіпажу тепер могли більше займатися своїми справами. На борту була непогана книгозбірня, були й музичні інструменти, на яких міг грати кожен охочий до такого заняття. Вечорами на палубі навіть влаштовували танці.
Багато хто збирався компаніями послухати розповіді старших та досвідченіших про пригоди на морі. Боцман Брон був непоганим магом і ділився своїми набутками з усіма бажаючими. Найбільше молодим морякам подобалося, коли Брон заради розваги влаштовував на воді мініатюрний смерч і примушував його обходити навколо корабля. Але на такі штуки витрачалося більше сил, тому старий боцман робив це нечасто.
Швидко минали дні і от, якось уранці, всіх підняв крик вахтового:
— Земля!
Перша частина подорожі скінчилась. Попереду лежав архіпелаг Сурмаль.
Один поперед одним, штовхаючись усі сипонули на палубу. У перших променях вранішнього сонця серед океанських вод вже чітко визначалася далека смужка землі. А скоро можна було розгледіти і зелень високих дерев з кольоровими вкрапленнями квітів і світлий пісок пляжу. З-за мису з’явилися могутні хвильоломи, прикрашені високим, тонким, немов стріла, націлена у небо, маяком. «Фівер» прибув до Сурмальгарду, головного міста архіпелагу Сурмаль.
Буксирів тут не було, тому «Фівер» зайшов на рейд своїм ходом, під вітрилами. Віддали якорі і всі, хто не був зайнятий на вахті почали збиратися на берег. Маарі з друзями змогла вибратися у другій шлюпці. На березі їх засліпили сполохи яскравих тропічних барв. Небачені фрукти продавалися цілими кошиками на кожному кроці. Квіти найнеймовірніших кольорів ховали у своїй красі будинки, причали, каміння набережної. Настирні голоси екскурсоводів навперейми запрошували охочих прогулятися містом.
І друзі, відчувши під ногами мало вже не забуте відчуття земної тверді, з радістю позаписувалися мало не на половину екскурсій, не забувши і запланувати собі — не тільки заради Рава — обід в симпатичному і затишному ресторанчику під промовистою назвою «Архіпелаг». Чому б і ні? Хтозна, які ще умови чекають їх на Асарху, що має стати місцем наступної зупинки «Фівера»…
Розділ восьмий
В той час, коли «Фівер» виходив з порту Сурмальгарда, у невеличкому будиночку край міста засвітився вже знайомий нам екран, заповнений перлистим туманом. Між тим, хто знаходився у будинку та його невидимим співрозмовником відбувся коротенький діалог:
— Привіт тобі, Кураторе!
— Здоров був, Ревлісе! Маю надію, що це не більше ніж звичайна доповідь, хоча і в незвичний час?
— Так. Поки що все гаразд. Корабель щойно вийшов у море. Як і домовлялися, я буду його супроводжувати. Надалі користуватимусь тільки телепатичним зв'язком. Подбайте, щоб хтось постійно чергував на моїй хвилі.
— Подбаємо! — Хай щастить і тобі й усім іншим!
— Дякую! Будемо сподіватися на краще. В усякому разі, їх (він виразно підкреслив останнє слово) я все одно витягну. Надто велика цінність. Жаль буде, коли щось трапиться з кораблем. Щоправда, на ньому аж двоє Магістрів, та все ж…
— Двоє Магістрів на один корабель? Чи не занадто?
— По-перше, вони друзі з дитинства. По-друге, цей корабель постійно використовується для перевезення кандидатів. Треба берегти!
— Ясно!
— Скажу щиро, рейс вочевидь ризикований. Екіпаж може постраждати. Але зроблю все, що в моїй силі!
— Добре, драконе! Тільки не розводься про ризик. Щоб чого доброго не накликати!
— З обох кінців каналу зв’язку пролунав сміх і екран згас.
Дні плавання проходили непомітно, заповнені навчанням та веселими розмовами. Штормів у цей час не бувало.
Іноді «Фівер» лягав у дрейф і для всіх влаштовували годину-другу купання. Це зазвичай бувало тоді, коли біля борту плескалися дельфіни, вірні друзі, а часом і захисники моряків. Тоді можна було не боятися морських хижаків, а їх у цих водах теж траплялося немало.
Та загалом день був схожим на день, і друзі почали трохи нудьгувати. Нарешті, одного разу, вони почули голос вахтового матроса:
— Крааші з правого борту!
Штурман на містку одразу забив у дзвін — знак для всіх підніматися нагору. На капітанському містку одразу з'явився Драгай, який вже встиг віддати належні команди. За кілька хвилин було піднято всі вітрила і «Фівер» понісся над хвилями так швидко, що, час від часу, майже на півкорпуса здіймався над водою. Шлюпки підготували до спуску на воду і рибалки швидко складали потрібні снасті. Тут були довгі міцні шнури з блешнями, гарпуни з тросиками, дерев’яні молотки.