Щоденники дракона
- Автор: Поляков Валерий
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавець Карпенко В.М
- ISBN: 966-7833-80-1
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Щоденники дракона». Краткое содержание книги:
Оскільки в книзі йдеться про цілковито незнаний нами світ, автор широко застосовує зрозумілі для сучасного читача терміни і поняття (включаючи назви предметів, міри довжини і т. п.), які допоможуть легко стежити за перебігом описаних подій, не користуючись чисельною довідковою та історичною літературою по планеті Нілмар.
— Спасибі, що підказали! Тільки як нам до Драгая підійти? Це ж не просто рибалка — капітан! — Маарі молитовно склала долоні на грудях.
— Та що ти, дівчинко! Це найдобріший у світі ельф! Я сам з ним, щоправда, не плавав, але від інших чув про нього багато хорошого! Йдіть сміливо! Та й не одні ви такі! Майже на кожен рейс пасажири трапляються!
Побалакавши ще трохи зі старим, друзі пішли до готелю. По-перше, настала година обіду, а по-друге, треба було спробувати зустрітися з Драгаєм. Йдучи піском, Лам зауважив:
— Чи не занадто часто нам останнім часом розповідають про драконів з Асарху? Дивно…
— Так ми ж на узбережжі! Звідси ходять кораблі до тих місць! — відказала Маарі.
— Може, й так! — докинув гном.
Дорогою їх увагу привертали будинки, прикрашені колонами, ліпленими прикрасами у вигляді звірів та риб або статуями ельфів і гномів.
Ще одне сподобалось їм — водопровідні колонки та фонтани. На кожному перехресті стояли гарні альтанки із невеличкими басейнами. Друзі радо зупинялися попити кришталево чистої водиці та поплескатися і побризкатися нею один на одного.
Коротше кажучи, поки вони дісталися до готелю, обід давно скінчився. Товста, рудоволоса кухарка з народу гномів, побурчала за гномівською звичкою, але, все ж погодилася їх нагодувати. Скоро просто на кухні, за невеличким столиком, друзі всілися навколо каструлі з рибною юшкою і заходилися працювати ложками, додаючи собі смаку зеленню та хлібом. Друга посудина гучно булькала на плиті і поширювала довкола приємний запах курчат із картоплею. Рав замовив собі келих пива, а ельфи — холоднющого молока. Після обіду вони вийшли до загальної зали й посідали біля вікна. Тут у них вийшла суперечка — кому з них іти до Драгая, якщо той з’явиться. Кінець кінцем вирішили, що йти випадає Маарі. Хіба дівчині відмовлять?!
— Тепер я бачу, що ви — справжні чоловіки! — засміялася Маарі. — Весь тягар з радістю перекладаєте на жіночі плечі!
Взагалі, можна було й не залишатися у готелі, та друзі були вже втомлені, і вирішили спочити. А служник готелю пояснив їм, що Драгай прийде тільки увечері.
Увечері, зазвичай, у залі збиралося досить багато народу, оскільки крім мешканців готелю сюди полюбляли завітати й сусіди з ближчих будинків. Зала була чимось на зразок клубу, де відвідувач міг спокійно і поїсти, і з іншими побалакати. Наші герої сиділи біля віконця. Ельфи взяли собі якісь соки, до яких їм подали повітряно-пінне печиво. Равеш підсунув ближче до себе таріль з дрібного сушеною рибою і щось ніжно муркотів до об'ємистого кухля пива, іноді попихкуючи люлькою.
Капітан досі не з'являвся, хоча на дворі вже й засіріло. Щоправда, це на вузьких вулицях, а у порту могло бути ще зовсім світло. Та кінець кінцем все колись завершується, завершилось і чекання наших друзів. Капітан зайшов твердою, тяжкою ходою, немов забиваючи цвяхи у підлогу. Вдягнений він був так, як майже всі рибалки, у шерстяну куртку, такі самі штани, заправлені в невисокі чоботи. З-під розстебнутої куртки виглядала пов’язана на шиї червона хустка, що яскраво виділялася на тлі білосніжної сорочки. Він усією вагою гупнувся на лаву біля улюбленого столика, замовив гідну голодного моряка вечерю і заходився наповнювати свої трюми. Вечеря його тривала довгенько. Принаймні так здалося нашим друзям. Нарешті він вдоволено відкинувся на спинку своєї лави і дістав люльку. Взагалі мало хто з ельфів палить. Це звичка виключно гномів. А, може, так заведено серед моряків? Так думав про себе Лам, обіцяючи собі, що теж спробує затягнутися, тільки-но вийде в море. Хоча навряд це йому сподобається. В усякому разі, диму, що ішов від люльки Рава він завжди намагався уникати, а якщо це не виходило, промовляв нескладне закляття, що легким вітерцем відносило дим в інший бік.
Отже друзі вирішили, що час для розмови настав. Капітан наївся, значить подобрішав. Лам із Равом дружно виштовхнули Маарі з-за столу. Та, почервонівши, боком підійшла до столика Драгая і, спитавши дозволу, присіла на краєчок короткої лави навпроти капітана, так, щоб бачити друзів. Капітан прихильно подивився на неї і, помітивши її хвилювання, спитав:
— Ти, може, бажаєш до мене в команду?
Маарі, прикусивши губу, мовчки кивнула. Бачачи її стан, капітан продовжив розмову сам:
— Ну, що ж! Мені люди потрібні. Тільки попереджую: кухарів я не міняю вже кілька рейсів, тому для жінок лишається тільки обробка риби. А це справа важка! Не злякаєшся?