Щоденники дракона
- Автор: Поляков Валерий
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавець Карпенко В.М
- ISBN: 966-7833-80-1
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Щоденники дракона». Краткое содержание книги:
Оскільки в книзі йдеться про цілковито незнаний нами світ, автор широко застосовує зрозумілі для сучасного читача терміни і поняття (включаючи назви предметів, міри довжини і т. п.), які допоможуть легко стежити за перебігом описаних подій, не користуючись чисельною довідковою та історичною літературою по планеті Нілмар.
Коли зайшло сонце і небо всипалося густими зорями. Маарісаа вже відверто стала позіхати і друзі пішли вкладатися. Океанські хвилі, гойдаючи корабель, приколихали їх швидко, як дітей у колисці. Цієї ночі друзям наснилися приємні, легкі сни. А Равеш взагалі спав, як забитий. Навіть не ворухнувся ні разу.
Зате пробудження було не таким приємним. Кожен відчував, що корабель йде зовсім не так спокійно, як учора. Бувалі рибалки заспокоїли новачків, пояснивши, що у цих місцях поперек курсу корабля проходить могутня океанська течія. Через це судно час від часу кидає то в один бік, то в інший.
Цього дня Равеш уперше в житті відмовився від сніданку. До початку занять він лежав у своєму ліжку, тоді з зусиллями одягнувся і виповз на палубу. Сьогодні їх вчили в’язати вузли, ремонтувати сіті, точити рибальські гачки.
З великими труднощами Рав приховав від інших свій стан. Соромно було зізнатися, що постійна качка вимотує з нього душу. Коли покликали на обід, він забився в кут біля якірних лебідок і сидів, сховавши голову, щоб не бачити ні корабля, ні моря, ні неба. Лам нарешті помітив муки свого друга. Зрозумівши його стан, ельф звернувся до Піма за допомогою. Той у свою чергу розібрався із станом гнома й покликав на поміч Брона. Боцман, який за своє життя лікував морську хворобу сотні разів, чекати не став. Удвох із Пімелом вони підійшли до стражденного Рава і пошепки щось до нього заговорили. Роз’яснивши, що треба робити, вони встали разом, взялися за руки, наче готуючись до танцю, і почали мовою магії виспівувати якесь закляття. Рав, відкрив свою свідомість і почав отримувати від них потрібну додаткову енергію. Закляття проспівали тричі, тоді боцман дав сьорбнути Равові якогось пійла з невеликої пляшечки. Вочевидь воно було страшенно гірке, бо той страшно скривився. Але нудоту йому одразу немов рукою зняло. Перше, що відчув гном — це звірячий голод. Брон, що був готовий до таких наслідків, одразу повів його в камбуз, до харчів…
А потім увесь день Равеш сумував про втрачений сніданок.
За виснажливим навчанням та короткими відпочинками минали дні за днями. «Фівер», дитя сотень тисяч років розвитку суднобудування на Нілмар, здавався справжнім дивом. Розкидаючи форштевнем фонтани сяючих бризок, він легко мчав океаном, і часом розганявся до нечуваної для суден швидкості. За всю подорож тільки один раз друзям довелося позаздрити вигляду іншого корабля. Це сталося тоді, коли їхній курс перетнув океанський кліпер. Стоп’ятидесятиметрове чудовисько, підняте на три метри над поверхнею підводними крилами, при середньому вітрі линуло на вдвічі більшій за них швидкості. Його вітрила, здіймаючись на сто метрів угору, скидалися на білу хмару, яку несе ураганом. Дивлячись на цей корабель, друзі подумали, що не була б Нілмар планетою магів, створення такого дива було б нездійсненним.
Позаду вже був тиждень плавби. Новачки, звикли до постійно хисткої палуби, і глибоко в душі пишалися цим, вважаючи себе тепер за справжніх моряків. Але якось, досі чистий обрій розмило якоюсь сірою каламуттю. Одна за одною почали набігати хмари. Вітер став поривчастим і подув неначе одразу з усіх боків. Тут не потрібно було якогось особливого досвіду, щоб зрозуміти — наближається буря.
Ніч минула у тривожному чеканні, але ту мить, коли сильний вітер таки перейшов у шторм, ніхто не помітив. Ранок виштовхнув всіх на палубу. Низьке небо висіло плямистим, брудно-сірим рядном, що тріпалося та закручувалося в джгут скаженим вітром. Густі смуги дощу водоспадами з’єднували небо і океан. Велетенські пінисті хвилі, накочувалися раз за разом, і засипали палубу та моряків рясними бризками.
Повітря було холодним, всім було наказано вдягти водонепроникні куртки та чоботи. Ламеніль, перемагаючи вітер і потужні струмені води, що переливалися через борт перебрався в кермову рубку до Тахта, що міцно тримався за штурвал, спокійно озираючи розбурхану стихію.
— Привіт, Тахт! Довго ще буря гулятиме, як ти думаєш?
— Здоров, Лам! Хіба це буря? Легенький штормик. Увечері ми про нього і не згадаємо! Будеш спати в своєму ліжечку як удома.
— Не вигадуй! Дивись, яка величезна хвиля іде! А ти кажеш — штормик!
— Ну так! Височенька. Тільки бачиш, яка вона полога? Корабель на неї підіймається і скочується собі повільно, воду не черпає. То яка нам різниця, є та хвиля чи нема? Інша справа якби вона йшла з гребенем, та ще крута! Тоді було б сутужно! А ще бач — і вітерець так собі. Тому й кажу тобі — тьху, а не шторм!
— А з чого ти взяв, що до вечора він стихне?