Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Прогрес — секуляризована релігія
Одне з понять, яке автори Старого Завіту присвоїли людству, це поняття прогресу. Старозавітні історії розвиваються в часі, вони змінюють історію єврейського народу, продовжують одна одну. У євреїв лінійне розуміння часу, у нього є свій початок і свій кінець, а отже — і свій розвиток, а звідси — й смисл. Євреї вірять в історичний прогрес, а саме прогрес на цьому світі. Прогрес може завершитися приходом Месії, який навіть досить часто в різних хіліазмічних уявленнях приміряє на себе конкретну політичну роль[119]. Тож юдейська релігійність досить міцно пов’язана з цим світом, а не світом абстрактним, а той, хто радіє земним багатствам, не робить апріорі нічого поганого.
В юдаїзмі виконання Божих заповідей гарантує людині не перехід у якийсь неземний світ, а радше надмір матеріальних благ (Буття 49:25-26, Левит 26:3-13, Повторення закону 28:1-13) ... Тут ніхто погрозливо не махає пальчиком у бік тих, що ведуть звичайну економічну діяльність з метою отримання матеріального прибутку. Тут немає ні відлунь аскетизму, ні заклику до очищення та пропаганди спіритуалістичного ефекту бідності. Тому логічно, що засновники юдаїзму — патріархи Авраам, Ісак та Яків — були багатими чоловіками[120].
До лінійного сприйняття часу панувало його циклічно-сізіфівське сприйняття. У «Епосі про Гільгамеша» історія нікуди не рухається, усе циклічно повторюється з незначними змінами, як ми це спостерігаємо в природі. Події розгортаються за цією часовою петлею: історія Гільгамеша закінчується там, де почалася. Тут бачимо схожість з грецькими міфами та оповідями: у кінці історії не відбувається ані переходу на вищий рівень, ані суттєвої історичної зміни, історія не має жодної часової прив’язки, жодного часового лімбу. Власне, ця історія могла б статися будь-коли й повторюватися мільйон разів, тому що після того, як вона закінчилася, не змінилося абсолютно нічого й все повернулося на свої старі рейки[121].
І лише завдяки лінійному розумінню історії виникла ідея прогресу[122], яка згодом стане рушійною силою зародження науки та надією для нашої цивілізації загалом. Якщо в історії є початок і закінчення, і вони перебувають не в одній точці, тоді раптом з’являється потреба проводити дослідження і в тих областях, де плодів дочекаються вже аж наступні покоління. Прогрес набуває нового значення.
Тому ідеєю прогресу наша цивілізація завдячує, зокрема, євреям. Однак сама ідея прогресу в ході історії зазнала багатьох змін й сьогодні ми її сприймаємо зовсім інакше. На відміну від первісних духовних уявлень, ми трактуємо прогрес майже винятково в економічному чи науково-технічному дусі[123]. До того ж економічний прогрес став уже майже передумовою сучасної функції суспільства. Ми очікуємо зростання, сприймаємо його автоматично. Якщо нічого не відбувається, якщо ріст ВВП декілька кварталів стоїть на місці, ми вже вважаємо це аномалією.
Але так було не завжди. Як майже сто років тому написав Дж. М. Кейнс, сильне зростання та суттєвий матеріальний прогрес лишаються з нами тільки останні три століття:
Від найдавніших часів, відколи в нас лишилися писемні свідчення, скажімо, від другого тисячоліття до Христа, аж до початку дев’ятнадцятого століття не відбулося жодних великих змін в стандартах життя звичайних людей, які живуть в цивілізованих областях нашої планети. Ясна річ, були певні стрибки, людині доводилося протистояти найрізноманітнішим епідеміям, голодоморам і війнам. Так само приходили й періоди розквіту. Тим не менше, не було жодних виразних, драматичних змін. За час періоду, що тривав приблизно до 1700 року нашої ери (тобто майже чотири тисячі років), деякі часи були, мабуть, і на п’ятдесят відсотків кращі за інші (максимально на сто відсотків).
А в якийсь із періодів на зорі історії — можливо, навіть в один із найсприятливіших періодів перед останнім льодовиковим періодом — мав настати період прогресу й розвитку, який можна порівняти з нашим сьогоднішнім. Проте в більшій частині відомої нам історії нічого подібного не ставалося[124].
119
Більше на цю тему див.: Yoder. The Politics of Jesus, насамперед розділ «The Kingdom Coming» про політичні очікування, які євреї пов’язували з Месією, у цьому випадку конкретно з Ісусом.
120
Tamari. The Challenge of Wealth, 47-48.
121
Після того, як Гільгамеш втрачає Енкіду та не знаходить безсмертя, він повертається, за логікою сізіфівської даремності, назад у своє місто Урук, у свою розбудовану фортецю, ніби нічого й не сталося: «Для кого ж трудилися руки? Для кого ж кров’ю сходить серце? Самому собі не зробив я блага» («Епос про Гільгамеша», табличка десята, 310. — С. 150). Гільгамеш знову стає точно таким самим героєм, як описувався на початку епосу, і хоча цього разу він приносить людям звістку від Утнапішті про події перед потопом, проте без цього події всього епосу могли б статися ще раз. З історичного погляду, це були «лише» пригоди, історичний відступ, нічого більше. Про феномен пригод дуже цікаво розповідає соціолог-економіст Джордж Зіммель у своїй книзі «Гроші в сучасній культурі». Це явище повністю співзвучне з архетипним циклічним розумінням часу, яке домінувало в ранніх культурах.
122
Див. більше: Еліаде М. Міф про вічне повернення, зокрема, розділ 2 «Відтворення часу».
123
А цивілізації, які менше технічно чи матеріально забезпечені, вважаємо менш розвиненими суспільствами, які ще не досягли нашої стадії розвитку. Ми сприймаємо їх так, що вони «ще за нами», їм «є що наздоганяти».
124
З кн.: Keynes. Economic Possibilitiesfor our Grandchildren, 360-361. Цікаво буде процитувати ще один абзац: «Майже все важливе, усе, що знав світ на початку нової епохи, уже було відомо людині ще на світанку історії. Мова, вогонь, ті ж свійські тварини, що й у нас зараз, пшениця, ячмінь, вино й маслини, плуг, колесо, весло, вітрила, шкіра, білизна й одяг, цегла й горщики, золото й срібло, мідь, олово й свинець, залізо з’явилися в списку ще до 1000 року до Христа — банківська справа, державоуправління, математика, астрономія та релігія. До наших днів не збереглося жодних записів про те, хто був першим власником цих речей».