Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Згодом епос ламає це уявлення на прикладі дружби Гільгамеша й Енкіду. Дружба — ця біологічно найнепотрібніша любов, яка, на перший погляд, здається непотрібною і для суспільства. Адже для ефективного економічного виробництва досить лише стати членом команди, особливо не включаючись у неї емоційно. Проте для зміни системи, для того, щоб зламати чинний порядок і вирушити в похід проти богів (щоб прокинутися від наївності, прозріти) потрібна дружба. Для маленьких учинків (спільне полювання, робота на заводі) достатньо маленької любові: дружби. Дружби, яка випадає з канону економічного мислення щось за щось. Дружба дається, один друг (повністю) дається за другого, це дружба на життя й смерть, і в жодному разі не за прибуток та власну вигоду. Дружба показує нам нові, незнані досі пригоди, дає можливість покинути стіни, не бути ані її будівником, ані її частиною — не бути однією з багатьох цеглин у стіні, як співають Pink Floyd.

В іншому значенні можна прирівняти стосунки Гільгамеша та Енкіду до цивілізованого та звіриного начала людини. (Пізніше Енкіду помирає, але в певному значенні і далі живе в Гільгамешові.) У контексті цього ми досить коротко зупинилися на терміні Кейнса animal spirits, який не-економічно й досить часто ір-раціонально жене нас назустріч пригодам: будівник Гільгамеш — той, хто відокремлює людство від його примітивного тваринного начала й приносить цивілізовану (аж хочеться сказати «стерильну») культуру, ось цей схований за стінами та обережний володар — зав’язує дружбу з диким Енкіду й вирушає підкорювати досі незайману природу.

Одночасно із виникненням феномену міст зародилася й спеціалізація та накопичення багатства. Ми спостерігали, як священна природа перетворилася в постачальника ресурсів, а також як емансипувалося індивідуалістичне еґо людини. Втім, як не парадоксально, це зумовило і підвищення залежності однієї людини від інших членів суспільства, хоч цивілізована людина й почувається самостійною та вільнішою. Що незалежнішою від природи стає цивілізована, міська людина, то більше вона залежить від решти суспільства. Ми проміняли (як Енкіду) природу на суспільство; гармонію з (непередбачуваною) природою на гармонію з (непередбачуваною) людиною.

Далі ми порівняли це бачення з баченням старих юдеїв, філософії яких ми присвятимо наступний розділ. Юдеї переселилися в міста значно пізніше й більша частина Старого Завіту ще описує народ, який жив більш-менш у гармонії з природою. Що тут природніше?

Чи є людина природно (повноцінною) людиною ще в стані природному, чи стає нею лише в межах (міської) цивілізації? Людська (природна) природа — хороша чи погана? Ці питання й сьогодні лишаються ключовими для економічної політики: якщо ми віримо, що людина зла від своєї природи, тобто що за самою своєю суттю людина людині — вовк (тварина), тоді доречною здається і сильна рука правителя. Якщо ж ми віримо, що люди від природи тяжіють до добра, тоді можна попустити віжки й жити в суспільстві, яке більшою мірою laissez-faire[107].