Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Надзвичайна ситуація запанувала над усім іншим. Ленін наказав усім, хто не був безпосередньо задіяним у воєнному конфлікті навесні та влітку 1918 року, привезти продовольство до столиці. Сталіна призначили відповідальним за «продовольчі питання на півдні Росії» — завдання, котре враз стало набагато важливішим за посаду народного комісара в справах національностей. Він вирушив до Царицина у супроводі двох бронепоїздів і 450 червоноармійців. Його завдання: зібрати збіжжя для Москви. У першій телеграмі до Леніна від 7 липня він повідомив, що виявив «вакханалії спекуляції» й виклав свою стратегію: «Ми не помилуємо нікого — ані себе, ані інших, а хліб вам дістанемо».[103]

У наступні роки діяльність Сталіна в Царицині запам’ятається тим, що спровокує перше публічне протистояння з людиною, котра згодом стане його найбільшим суперником, Левом Троцький. Водночас у контексті пізнішої політики Сталіна в Україні цей досвід мав ще одне важливе значення: жорстоку тактику конфіскації зерна в Царицині через десять років буде використано при хлібозаготівлях в Україні. Одразу після прибуття до міста Сталін створив революційну військову раду, чекістський підрозділ і почав «зачищати» Царицин від контрреволюціонерів. Засуджуючи місцевих генералів як «буржуазних фахівців» та «млявих перодрапів, анітрохи непридатних для громадянської війни», він взяв їх (та інших осіб) під арешт і тримав на баржі посеред Волги.[104] Разом із кількома підрозділами більшовицьких військ з Донецька та за допомогою Климента Ворошилова та Серго Орджонікідзе (двох людей, які так і залишаться близькими до нього) Сталін розпочав арешти і тортури в найширшому масштабі, а згодом і масові страти. Червона армія забирала зерно в місцевих купців та селян; а ЧеКа фабрикувала проти них кримінальні справи — ще один передвісник того, що станеться пізніше, коли буде страчено дуже багато випадкових людей.[105]