Щоденники дракона

Жителі цього міста рибалок, суднобудівельників та моряків знали й любили свої кораблі, хвилювалися за їхні долі. А народженню кожного нового раділи, як народженню дитини.

Новонароджений, гойдаючись на хвилях, які сам і здійняв, красувався гірляндами квітів та кольорових прапорців, що прикрашали його борти та надбудови.

Вийшовши за наступний поворот звивистої набережної, друзі опинилися біля пірсів, уздовж яких стояло кілька десятків маленьких рибальських суденець. На таких суденцях ловили рибу здебільшого на недалекій відстані від берега. Далі виднілися великі океанські кораблі, що добували рибу біля архіпелагу Сурмаль, у могутніх океанічних течіях, або ще далі — біля берегів далекого Асарху, на мілинах, зігрітих екваторіальним сонцем. На рейді, за пірсами, стояли вже зовсім велетенські судна — кліпери, що перевозили різні екзотичні товари, пошту та усіх бажаючих насолодитись морськими круїзами. Ці велетні заходили до всіх портів на узбережжі Лона, крім північних, які більшу частину року були скуті кригою, а також на острови, розкидані океаном, що вкривав більше ніж вісімдесят відсотків поверхні Нілмар.

На набережній всі кудись поспішали. Снували, наче мурахи, докери, що везли товари з кораблів на склади і навпаки. Тут-таки бігали, штовхалися та щось вигукували представники торговельних компаній. Наші подорожні ніде раніше такого не бачили, то були ошелешені і навіть налякані. Лам, що вже одного разу пройшов через усе це, тяг друзів за собою. Пройшовши десь із півтора кілометри цим киплячим котлом, вони добралися до потрібної вулиці і, звернувши праворуч, стали підійматися схилом. Дорога була незвичною — вимощена каменем, викладеним у візерунки — зображення риб, кораблів, морських тварин. Тут вже ніхто не метушився, отже друзі зітхнули з полегшенням. Пройшовши вгору вулицею, метрів із чотириста, вони вперлися у великий будинок, що наче перепиняв собою рух усякого транспорту. Це й був їхній готель.

Вид з їхніх вікон на третьому поверсі був дійсно чудовим. Покрівлі будинків, розташованих нижче по вулиці, мов сходинки збігали униз до причалів. Далі; до самого обрію, перед їхніми очима розлягався океан. Його срібляста поверхня притягувала погляди друзів, наче магнітом, тому свої речі вони розпаковували довго, аж поки не згасли на хвилях відблиски заходу, і в темряві вже не можна було розгледіти нічого, окрім маяків у протоках та не чисельних вогнів на кораблях, пірсах, і на вуличках міста.

Вечеря у загальній залі, на першому поверсі готелю, здалася їм вишуканою. Друзі, ясна річ, замовили для себе страви виключно з океанських продуктів. Ціни були дуже помірні, то вже хто-хто, а Равеш відводив душу як міг. Все було на тому столі: і молюски, й краби, і досі небачені нашими друзями риби, і салати з морських водоростей. За вареним ішло смажене, за ним — тушковане, тоді сире і так далі. Коли гном відкинувся од столу, його живіт був дуже схожий на невеличку бочечку, сховану під одежею. Ельфи давно вже сиділи просто так, слухаючи розмови сусідів.