Метаморфози

846] Згоди між ними нема, не люблять у парі ходити 847] Влада найвища й любов. Занедбавши свій скіпетр владичий, 848] Батько й керманич богів, хто в правиці зброю тримає — 849] Триязиковий вогонь, хто кивком може світ сколихнути, 850] Перемінивсь у бика, й, замішавшись до стада теличок, 851] Гучно порикує, й гордо по травах м'яких походжає. 852] Білий він весь, наче сніг, по якому іще не ступала 853] Жодна нога, над яким не проносився Австер сльотливий. 854] Шия — в м'язах тугих, від лопаток підгорлина висне; 855] Роги, хоч, може, й не надто круті, та подібних, напевно, 856] Не відточив би й митець; самоцвітами ясними сяють. 857] Погляд не грізний, однак, та й широке чоло не похмуре, 858] Лагідним він видається. Дивує Агенора доньку 859] Те, що красивий такий, що й не думає бити рогами. 860] Та, хоч який він м'який, підступитися зразу боїться. 861] А за хвилинку вже китицю квітів йому простягає. 862] Радість бурхливу закоханий чує, і руки їй лиже 863] В передчутті насолод, і жагу свою ледве тамує. 864] То по зеленій травиці, пустуючи, б'є він ногами, 865] То на жовтавий пісок білосніжним боком кладеться. 866] Вже й перестала боятись його, вже й він дозволяє 867] То поплескати по грудях себе, то вінком із весняних 868] Квітів роги вінчать. Нарешті зважилась діва 869] Сісти на нього: чия була спина під нею, не знала. 870] Бог же з твердої землі та сипкого піску непомітно 871] Входить у хвилю, лукавий, а далі — рівниною моря, 872] Де лише небо й вода, грудьми розсуваючи хвилю, 873] Він полонянку везе. Вона ж озирається, зблідла, 874] На побережжя. Взялася за ріг однією рукою, 875] Другу — на спину поклала; під вітром одежа лопоче.