Метаморфози

633] Мудрістю славний кентавр і божественному вихованцю, 634] Й почесті рад, хоч вона додала йому й труду чимало. 635] От підійшла якось, жовте волосся по плечах пустивши, 636] Донька Хірона,— її народила колись миловида 637] Німфа Харікло на березі річки прудкої й назвала 638] Окіронеєю. Не вдовольнилась вона, перейнявши 639] В батька—провидця науку його — провіщала майбутнє. 640] Впавши в той час у пророчу нестяму й раптово пройнявшись 641] Духом палким божества, що в грудях у неї ховалось, 642] Тільки—но вздріла дитя: «Цілителем всесвіту,— каже,— [45] 643] Хлопче, рости! Як часто життям зобов'язані будуть 644] Смертні тобі! Ти й душі вертати матимеш право. 645] Зважившись раз на таке, проти волі безсмертних, удруге 646] Вже ти того не здійсниш: твого діда вогонь перешкодить. 647] З бога ти станеш прахом німим, а з праху німого — 648] Богом об'явишся знов, свою долю Два рази поновиш. 649] Ти ж, о мій батьку, хоч ти і не відаєш смерті, хоч мати 650] Вічним на світ привела тебе,— сам же бажатимеш палко 651] Смерті собі, коли в тіло твоє через рану проникне 652] Змія жахливого кров,— невимовного болю причина. 653] Отже, з безсмертного смертним ти станеш волею неба. 654] й нитку життя перетнуть тобі три нерозлучні богині». 655] Ще додала б не одне, та з грудей тільки стогін у неї 656] Вирвався, й сльози, напливши нараз, по лиці покотились. 657] «Доля змагає мене,— проказала,— не можу я більше 658] Мовити й слова, бо мовлення дар поступово зникає. 659] Хоч не такий вже великий мій хист, а все ж проти мене 660] Він божество скерував — будущини краще б не знати! 661] Вже я, здається, обличчя людське поступово втрачаю, 662] Чую, трава вже мені до смаку, вже б у поле майнути, 663] Вже в кобилицю я, батька—кентавра дочка, обертаюсь, 664] Тільки всім тілом чомусь, хоч мій батько — півкінь, півлюдина».