Скарб Солоного лиману
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-373-9
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Скарб Солоного лиману». Краткое содержание книги:
На ці та ще на безліч питань відповів чудовий український письменник Олексій Якович Огульчанський. Відповів так, що його пригодницькими повістями зачитувалося не одне покоління українських дітлахів. Адже кожен рядок, написаний цим письменником, дихає любов´ю до рідної землі та непідробним захопленням скарбами, які вона щедро відкривала йому.
Видання підготовлене до сторіччя від дня народження Олексія Огульчанського.
За хвилину Мишко повернувся, тягнучи на мотузці песика, який відчайдушно упирався лапами і, крутячи головою, ледве плентався за своїм господарем — видно, до цього часу не очумався від подорожі у лозяному кошику. Він докірливо глянув на мене, ніби говорячи: «І нащо отак мене тягнути? Виспатися не дають порядному собаці».
«Ну й слідець! — подумав я, дивлячись на песика. — Горе куцохвосте, ось він хто!»
— Пуху! Шукай злодія! — наказав Мишко песику.
Той нюхнув сходинки і враз змінився: хутко здерся по драбинці, обнюшив дверцята і лизнув їх, плигнув на землю, оббіг разом із Мишком навколо голубівні, а тоді збуджено загарчав і, войовниче відкинувши задніми ногами пилюку, прибрав бойової пози. У нього настовбурчився загривок, весь він витягнувся, а морда його, здавалося, стала ще довшою.
Я здивовано спостерігав за капловухим слідцем. Хто б міг від нього цього чекати!
— Шукай, Пуху! — вигукнув Мишко і, ніби у відповідь, Пух розлючено гавкнув і з такою силою смиконув, що його мотузочка лопнула і він, несподівано звільнившись, перелетів через тин і зник у картоплинні нашої сусідки. Отакої!
Якусь мить ми стояли біля голубівні й спантеличено дивилися один на одного.
Привів нас до тями зойк Пуха. «Ай-ай-ай!» — почулося уривчасте аж з околиці нашої Тополівки…
— Пух узяв слід, — сказав Мишко, і ми кинулися на вулицю. «Ай-ай-ай!» — лунало звідкись від виноградників. Ми оторопіло озиралися навколо… Аж ось Пух промайнув у кінці Набережної, помчав до нас, і, не добігши кілька кроків, круто повернув до моря.
Мишко підстрибом рвонув за своїм вихованцем.
Коли ми вже наздоганяли його, Пух раптом пірнув у хащі осоки і закружляв на одному місці. Розгорнувши цупке листя, ми побачили на землі безладно розкидане пір´я, крила та ще й голуб´ячу ніжку з металевим кільцем. Ось що залишилося від мого поштовика! А песик тим часом ретельно обнюхав усе це, стрибнув на ледь помітну стежинку і з новою силою кинувся вперед. Він мчав уздовж берега до кладовища рибальських баркасів і фелюг! Ми за ним. От він стрибнув на кіль трухлявого баркаса, сміливо переплигнув на черево дуба і опинився на напівзатопленій фелюжці. Тамечки забігав кружком по палубі, а тоді зупинився біля якогось отвору і, захлинаючись від злості, грізно загарчав. І тут ми побачили, як звідти вихопився довжелезний яскраво-золотавий звірок і кинувся навтьоки. Але Пух був напоготові. Він блискавично схопив утікача за хвіст, але одразу ж, несамовито заскавчавши, випустив його. Звірок вогненною стрічкою майнув біля наших ніг і зник в очереті. Усе це сталося так швидко, що ми й слова не встигли вимовити.
Але що це з Пухом? Наш слідець качався по палубі й жалісно вищав. Ми підбігли до нього і відразу відчули огидний сморід.
— Звідки це так тхне? І що з Пухом? Мо´, звірок його вкусив? — кинувся я до Мишка.
— Ні. Тільки оббризкав.
— Чим?
— Захисною рідиною. Це наш степовий тхір приблудився на вашу косу. Він захищається тим, що бризкає у нападника смердючою отруйною рідиною. Наша сусідка, баба Марфа, якось у своєму курнику застукала на гарячому отакого тхора. То він, вириваючись, так само її оббризкав. Ледве у лікарні бабу до тями привели, — поквапно розповідав Мишко, заспокоюючи Пуха, в якого з оченят котилися рясні сльози. Як йому допомогти? Мишко схопив песика на руки, і ми побігли до берега, а там зайшли у воду й заходилися обмивати йому писок. Він не дуже й пручався, бідолаха.
Додому несли його по черзі на руках. Вже у дворі я налив у полумисок молока і поставив біля песика. Пух лизав молоко, а в очах у нього мутнів біль… Біля миски з молоком він і заснув.
— Ех, не вдалося упіймати тхоряку! — бідкався я.
— Це ж він з часом усіх моїх голубів передушить, як ото поштаря.
— Не журися, — заспокоював мене Мишко. — Тепер ми знаємо, де його шукати…
Відкриття вікмора
На ранок Пух настільки оклигав, що зміг піти з нами до гирла. На палубі фелюги Мишко наказав своєму гавкуну:
— Пуху, шукай тхоряку!
Песик неохоче оббіг навколо палуби, зазирнув в отвір, звідки вчора вискочив звірок і, глянувши на господаря, потер лапою носа: пам´ятаю, мовляв, учорашню приключку.
— Звірок подався у степ, — констатував Мишко.
— Давай глянемо, може, тут його кубельце, — зазирнув і я у чотирикутне провалля — то насправді був вхід до кубрика моториста.
Пуха ми залишили на палубі, а самі по іржавих східцях спустились у невеличку напівтемну комірчину. Крізь товщу води в ілюмінатор струмувало м´яке світло. Озирнулися навколо й одразу помітили у закутку кубельце з сухої трави, навколо якого було розкидано пір´я і якісь засохлі шкурки — ціла купа. Мишко оглянув їх.