Скарб Солоного лиману

— Я, — кивнув головою гість, — Мишко, — і, глянувши на свого песика, додав: — А це мій вірний друг Пух. Коли був цуценятком — Пушком називали, а тепер звемо Пухом. Пес — талановитий слідець. Сам побачиш.

Почувши голос господаря, пес схвально крутнув своїм обрубком і закохано подивився на нього.

«Теж мені нишпорка. Мабуть, кішкогон нікчемний», — подумав я і назвав себе.

— Пуху, познайомся з Юрком, — наказав Мишко своєму носатому вихованцю.

Пес обережно наблизився до мене і ретельно обнюхав кеди, потому одійшов трохи вбік, ще раз оглянув мене з ніг до голови своїми маленькими, як у миші, очицями. А тоді, нежданно роззявивши свою зубасту пащу, відверто по-собачому засміявся. Я не зрозумів: чи він зрадів нашому знайомству, чи просто насміхався з мене. Але одразу було видно, що Мишко і його гавкун — задаваки, яких світ не бачив.

«От, виходить, з ким доведеться мені ціле літо рибалити», — невесело подумав я, а вголос поцікавився:

— Мишку, а що ото в тебе за лозинячка під пахвою?

— Снасть, — відрубав він.

— Навіщо вона тобі?

— У морі різні дивовижі ловитиму.

— Бичків?

— Н-і-і, — заперечливо хитнув він головою, — я слово дав гуртківцям-краєзнавцям без морської дивини не повертатися з коси. А ти знаєш, Юро, — пожвавішав він, — яких я пічкуриків ловив оцією вудкою? Одного разу навіть коропця витягнув з нашого ставка.

— Друже, давай почнемо от з чого, — порадив я своєму гостеві. — Поклади на кілочки під стріхою свою снасть, і кошика там залиш.

— А чим вудити буду? — розгубився Мишко.

— Знайдемо тобі щось. Для моря ця хмизинка все одно не годиться, — пояснив я йому. — Перший же бичок розірве її на шматки.

Коли Мишко склав свої речі і повернувся до мене, я запропонував:

— Гайда до моря. Бичків для юшки наловимо.

— До моря? — радо вигукнув Мишко. — Бичків ловити? — і вже тихше додав: — А може, краще за морською дивовижею подамося?..

— Не журися, буде тобі й дивовижа, — заспокоїв я Мишка.

— Тоді згода, — вже веселіше відказав він. — Ото лише Пуха слід десь влаштувати. Хай спочине, бо я його в отій корзині привіз: цілих три години бідолага у ній хилитався.

Пух, який сидів поруч, крутнув обрубком і позіхнув…

— Один момент, і все буде гаразд, — мовив я. За хатою хутенько відшукав стару діжку з-під тюльки, перекинув її під тином, та ще підпер з обох боків цеглинами, щоб не хиталася, а всередину камки напхав. От і домівка для гавкуна.

Пух обнюхав з усіх боків своє житло. Воно, напевно, йому сподобалося. Він спритно плигнув у діжку, там укублився гарненько, скрутився калачиком і миттю заснув. А ми з Мишком прихопили бичколовки — вудки-сіпапки, наживу — солону тюльку та кошика дня риби, й побігли до моря. Йти було недалечко. Провулочком дісталися хати дідуся Мореписця, а тоді, подолавши останню перепону — камкову загату, опинилися на березі нашого круглого, мов блюдце, Бугазика.