Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Спецслужба США, якій Майкл віддав уже майже двадцять років, переживала не найкращі часи. Керівники ЦРУ, змінюючи одне одного останнім часом, залишали по собі безліч проблем, до яких їхні послідовники, кожен по-своєму, не розв’язуючи попередніх, додавали ще й свої.
Але система, що склалася протягом багатьох десятиліть, працювала більш-менш ефективно, тому, хоч труднощі існували завжди (як і саме ЦРУ, без якого жодна людина не лише в Америці, а й у світі не уявляла собі існування усталеного світопорядку), вони не мали якогось істотного впливу на підвалини цього розвідувального монстра. Факти продажності й зради співробітників Ленґлі, які раз у раз шокують заокеанського обивателя, не кидають надто густої тіні на авторитет ЦРУ як організації, що входить до системи національної безпеки Сполучених Штатів Америки.
Майкл Давніс чекає повідомлення з Києва від свого агента «Чичеріна», якого завербував, коли той навчався в одному з університетів США. Майкл Давніс згадує, як багато років тому симпатичний хлопчина з України дуже активно проводив час в Америці. Швиденько розтринькав гроші, що їх дали батьки на навчання, а оточенню хотів здаватися крутим і забезпеченим. Після однієї з чергових пиятик хлопець потрапив до поліцейської дільниці, про що Майклові повідомили його люди. Інтелігентний приємний чоловік витягнув студента з поліції й пообіцяв не повідомляти про інцидент ні в університет, ні в посольство України. Через певний час, зрозумівши, що трапилося й що на нього чекає, студент-українець спробував викрутитися, але йому показали із сотню фотографій, на яких він зафіксований у цікавих інтимних позах з голими дівчатами й навіть із хлопцями, і студент, як каже нинішня молодь, «здувся». Далі — справа техніки. Додому в Україну він повернувся з псевдонімом «Чичерін».
Саме від нього чекав повідомлення Майкл Давніс. «Чичерін» мав поінформувати, як справи з просуванням на високу державну посаду американського протеже. Операція, яку здійснювало ЦРУ ось уже кілька років, поки що йшла як слід.
Але останнє повідомлення «Чичеріна» було тривожним.
У СБУ в деяких людей виникли підозри щодо його особи.
6
Щойно генерал Шершун вийшов з їдальні, як перед ним виріс полковник Зорій.
— Добрий день, Володимире Дмитровичу.
— Привіт, Богдане. Обідати?
— Та ні, спеціально чекаю на вас. Треба поговорити.
— До Софії?
— Бажано б — подалі.
— Навіть так? Значить, серйозні діла, — генерал одягнув рукавички, глибше натягнув шапку. — Холоднувато сьогодні гуляти, але чим тільки не пожертвуєш заради приємних новин.
— Еге, саме той випадок, — зіронізував Зорій. — Тут скоро сам собі перестанеш довіряти від таких приємностей.
— А це вже називається параноя. Знаєш, скільки в різні часи співробітників звільнено саме через цей діагноз? — Шершун і Зорій перетнули вулицю Володимирську, минули штаб-квартиру прикордонників і повільно попрямували Рейтарською.
— Розповім усе, що мені відомо, — Зорій покосився на генерала і зустрів його примружені очі. — Ну, майже все. Я отримав оперативні дані від надійного джерела про те, що у нашій Службі працює «кріт». Завербований ЦРУ вже багато років тому, а ось коли введений у кадровий склад — невідомо. Схоже, обіймає одну з найвищих посад. Особа, яка це виявила, передала інформацію нам, тобто в СБУ, можливо, в контррозвідку. Але у нас вона не проявилась. Або нею займається Берун, або…
— Або її тримає сам «кріт»?
— Такий варіант можливий.
— А якщо ця вражина — я? — Шершун зупинився.
— Враховуючи методи цеерушників, можна припустити, що агента вони завербували за кордоном, можливо, в Штатах. Наскільки мені відомо, ви, пане генерале, далі Мостиської не виїжджали.
— Багато ти знаєш, — Шершун усміхнувся й рушив далі. — Так, а що ти від мене хочеш? Шпигуни — не моя парафія. Та, як мені відомо, і не твоя.
— Володимире Дмитровичу, кому-кому, а вам відомо, що наша Служба американцям до лампади. У нас давно вже секретів, про які не знала б остання торговка на Бессарабці, немає. У нас у державі взагалі вже секретів немає. Усе продали наші міністри-капіталісти. Отож у цеерушників є якісь інші цілі. А враховуючи нинішню ситуацію в країні…
— Яку ситуацію? — перебив Зорія Шершун.
— Хрінову ситуацію. Держава розвалюється, економіка летить к бісовій матері, по корупції ми попереду планети всієї. При владі хапуги й злочинці, які, окрім власного збагачення, ні про що більше не думають. А що казати про нашу спецслужбу?! Це що — спецслужба? Які в нас кадри? Кого ми понабирали? Починаючи з 1991 року багато людей пішло, гарних людей, професіоналів. Вони не бачили жодної перспективи служити далі.