Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Колись, років з п’ятнадцять тому, був у мене один хлопець, закінчив факультет міжнародних відносин Київського університету. Розумненький був, хоч і «кручений». Ти ж знаєш, яких шолопаїв ми добирали для агентурної роботи. Так-от, на стадії вивчення й перевірки, знаючи про його об’єктивні добрі дані з професійної підготовки, зокрема у
знанні англійської мови, якою він розмовляв вільно, я частенько залучав хлопця до обслуговування іноземних делегацій, що прибували з англомовних та інших країн. Згодом він не лише перекладав, а й виконував мої різні додаткові доручення. Не без моєї допомоги його направили проходити стажування в США. Туди він полетів, уже маючи псевдонім «Тлумач». Хлопець вважався перспективним не лише агентом, а й майбутнім співробітником. Молодого дипломата вивчали, як одного з кандидатів на службу в органах держбезпеки. Звичайно ж, його ретельно перевіряли, в тому числі через агентуру в МЗС, а також через закордонні джерела. Скрізь йому давали позитивні характеристики. Лише одне джерело з-поміж працівників МЗС, яке навчалося разом із «Тлумачем» в Америці, повідомило, що якось «Тлумач» дуже пізно повернувся на квартиру, де він проживав зі ще одним студентом. Але на той випадок не звернули уваги, хоча всі знали, що це явна ознака чогось такого, що мало б насторожити.
Точніше, не «не звернули уваги», а нахабно ігнорували наявні дані, бо підійшли строки зарахування на роботу кандидата на вільну посаду, а претендентів було лише два. Другий же був явно слабший, та ще й перед можливим зарахуванням захворів на пневмонію, довго лікувався й урешті-решт було прийнято рішення взяти на службу «Тлумача».
Хоч «Тлумача» офіційно взяли на роботу в СБУ, його зразу ввели до складу офіцерів діючого резерву Служби й залишили працювати в МЗС. Кілька разів він виїздив «у службових справах» за кордон, звітував завжди добрими результатами — і в міністерстві, і в СБУ. Його знали і в Адміністрації Президента, де мав друзів-приятелів. Зараз я пригадую, що декого з них «Тлумач» «підгодовував» недешевими подарунками. А скажи мені, старому дурникові, за які гроші він це робив? Чи не за ті, що отримував від «спонсорів» з-за кордону?
Коли стало питання ротації керівних кадрів у Службі, «Тлумач» виявився одним з найреальніших претендентів на посаду. Він вважався цивільним, а Президент чомусь став схилятися до призначення на ключові посади в Службу саме цивільних, бо вже не довіряв кадровим кадебістам. Таким чином, «Тлумач» очолив один із провідних підрозділів СБУ. — Ковтуненко замовк, наче йому самому щойно дійшло те, що в ці хвилини розповідав Зорію.
— Давайте я спробую продовжити, — Зорій розхвилювався не менше, ніж генерал. — Ваш «Тлумач» (хоча він уже давно не ваш) через придворні інтриги позбувся свого безпосереднього шефа, якого тихцем, без шуму звільнили, перевівши на «підвищення», давши в нагороду за неспротив якусь цяцьку, і який зараз надто швидко спивається. І, як неважко тепер здогадатися, нині всі сили закордонних патронів «Тлумача» (щоправда, тепер у нього, безперечно, інший псевдонім) кинуто на те, щоб його призначили на посаду, яка, схоже, незабаром стане вакантною. І вже тепер, будучи ще на старій посаді, цей, як ви висловилися, хлопець почав кадрову чистку. Він квапиться, водночас оббиваючи пороги Адміністрації, носиться з ідеями реформування Служби. По-моєму, він нині дуже близько до мети, заради якої, мабуть, і розробляли операцію наші колеги з ЦРУ.
— Значить, і ти здогадався, про кого я розповів, — констатував Ковтуненко.
— Так, іншої кандидатури я не бачу. Що ж, будемо розглядати цей варіант як поки що перший і основний. А там видно буде.
— Судячи з того, що мені сьогодні стало відомо, помилявся я, будучи певним, що зовсім здохла наша спецслужба, — генерал Ковтуненко підвівся. — Виходить, справді помилявся.
Ще якісь дурні на нас працюють за кордоном, раз ти отримав таку інформацію. Ну, діла…
Глава четверта
Дочки-матері
1
Для Олени мати завжди була найближчою подругою. Немає в світі нічого такого, про що дочка не розповіла б їй. Тож і своє кохання Олена не могла утаїти.
Трапилося так, що, одного разу приїхавши додому на вихідні, дівчина пішла до подруги Тамари — разом сиділи за партою в школі. Однокласниця теж навчалася в інституті, але в Харкові, тож бачилися вони рідко. Олена й Тамара довго гуляли вулицями рідного села, розповідали одна одній, розповідали…