Соло бунтівного полковника. Вершина

-Ідіть, мамо Секлето, — Крюк теж підвівся. — Давайте я вас проведу до ліжка.

— Та ні, синочку, я сама. А ви ще угощайтеся. Мабуть, і побалакать є про що, еге ж? Там же у вас не дадуть і рота розкрить, шоб правду сказать. Балакайте, дітки, балакайте.

Старенька вийшла в іншу кімнату, а Зорій і Крюк багатозначно переглянулися.

— Оце так! Ми з тобою, мабуть, і зовні подібні до змовників, якщо нас навіть тітка Секлета вирахувала, — прошепотів Зорій.

— Та ні, просто старенька набагато розумніша, ніж більшість із наших тупорилих можновладців. Відчуває, що не просто так ми з тобою сюди зачастили, — Крюк тихо підійшов до дверей, за якими зникла тітка Секлета, і трішки відхилив їх. — Уже лежить. За хвилину засне. От нерви — тільки приляже, уже й похропує! — Крюк знову сів до столу. — Зараз нарешті ми зможемо поговорити про головне, заради чого й приїхали сюди.

Вони ще трішки випили горілочки, запили узваром. їсти вже не хотілося — животи аж репалися від щедрої, хоч і простої сільської їжі. Крюк поліз на горище, дістав звідти відеокасети, що прихопив із собою зі злодійського кубла Назарова, поставив першу, натиснув на пульті "play".

Після чотиригодинного перегляду записів Зорій і Крюк одяглися й вийшли з хати.

— Повіяло весною, — Зорій підняв обидві руки, потягнувся, набрав повні легені свіжого лісового повітря. — Гарно тут у тебе. На моїй дачі зараз, мабуть, теж сніг зійшов. Люблю ці перші весняні запахи, коли на осонні вже пробивається перша травичка. Ех, рідко буваю я там, рідко.

— А в мене перші весняні дні асоціюються з курми на призьбі. Щойно, було, пригріє сонечко, так і купкуються на вже сухих проталинах, які й з’являються саме біля призьб під вікнами, що виходять на південь. Були, правда, й інші «принади» ранньої весни. Наприклад — багнюка. Вулицями можна було пройти хіба що в резиняках вище колін. Хоча, з другого боку — сочок березовий, перші проліски, а потім блакитно-бузковий ніжний сон, а ще пізніше — конвалії.

— А те, що ми побачили й почули щойно, — раптом перевів розмову в ділове русло Зорій, — треба подумати, як використати.

— Треба їх налякати так, щоб аж у штани наклали, — суворо кинув Крюк.

— Ні, на шантаж ми не підемо. Не хочу з тими «героями» навіть сидіти на одному гектарі, не те що розмови розмовляти. А от у потрібний час вистрелити в пресі або краще на телебаченні — ото спрацювало б на всю.

— Залишилося тільки дурника знайти серед журналістів, який би добровільно засунув свою голову в зашморг.

— Або підставив шию під удавку, — Зорій виразно подивився на Крюка. — Ти звернув увагу на кадри, коли я розмовляв з Файловим на явочній квартирі, яку вважав надійною й перевіреною?

— Файлов — це наш полковник, який працював у Адміністрації і якого потім хтось замочив?..

— Так. Але до мене тільки тепер дійшло, чому його позбавили життя саме в такий спосіб.

— У який?

— Його задушили удавкою — способом, яким користувалися бандерівці у сорокових роках.

— А до чого тут Файлов, ті, хто тебе слухав, і бандерівці?