Історія ГУЛАГу

Пізніше критерії арештів стали точнішими — принаймні такими точними, як були найточніші з радянських критеріїв арешту. В одному документі від травня 1941 року щодо усунення «соціально ворожих» елементів з країн Прибалтики, окупованої частини Румунії і окупованої частини Польщі, серед іншого, вимагалося арештовувати «активних членів контрреволюційних організацій» — тобто політичних партій; колишніх співробітників поліції і пенітенціарної системи; провідних капіталістів і буржуа; колишніх офіцерів; членів родин усіх вищезгаданих; будь-кого, хто прибув з території Німеччини; біженців з «колишньої Польщі»; а також злодіїв і проституток[1550].

Інші вказівки, видані новим керівництвом окупованої Литви у листопаді 1940 року, вимагали включення до списків депортованих разом з усіма вищезгаданими: «осіб, які часто подорожують за кордон, ведуть листування з іноземцями чи мають зв’язки з представниками іноземних держав; есперантистів; філателістів; співробітників Червоного Хреста; біженців; контрабандистів; виключених з лав Комуністичної партії; священиків і активних членів релігійних громад; знать, землевласників, багатих торговців, банкірів, промисловців, власників готелів і ресторанів»[1551].

Усі, хто порушував радянські закони, включно із законами, якими заборонялася спекуляція — будь-яка форма торгівлі, — могли бути арештованими, як і всі ті, хто робив спроби перетнути радянський кордон, щоб утекти в Угорщину або Румунію.

Через масштаби арештів радянська окупаційна влада невдовзі перестала дотримуватися навіть видимості законності. Дуже небагато схоплених НКВД на нових західних територіях поставали перед судом і отримували судові вироки. Замість них застосовувалася відроджена війною «адміністративна депортація» — та сама процедура царських часів, яку раніше використовували проти куркулів. Кучерявий вираз «адміністративна депортація» насправді означає просту процедуру. Солдати НКВД або конвойні заходили до помешкання і казали тим, хто у ньому жив, що їх забирають. Іноді на збори давався день, іноді кілька хвилин. Тоді приїжджала вантажна машина, забирала людей на залізничну станцію, і їх вивозили. Не було ні арешту, ні суду, ні жодних формальностей взагалі.

Таким чином було депортовано величезну кількість людей. За оцінкою історика Олександра Гур’янова, на території Східної Польщі було арештовано і відправлено в табори 108 тисяч осіб, ще 320 тисяч відправлено у заслання — іноді це були поселення, засновані куркулями, — на Далеку Північ і в Казахстан[1552]. До цього слід додати 96 тисяч арештованих і 160 тисяч депортованих у країнах Прибалтики та ще 36 тисяч молдаван[1553]. Війна і депортації справили руйнівний вплив на демографічну ситуацію у прибалтійських країнах: з 1939 по 1945 рік населення Естонії скоротилося на 25%[1554].