Історія ГУЛАГу

Справжньою метою Сталіна, принаймні у депортації кавказців і татар, ймовірно, була не помста за пособництво ворогу. Видається, що він скористався війною як слушною нагодою виправдати давно плановані етнічні чистки. Царі мріяли про звільнення Криму від татар з того часу, як Катерина II приєднала півострів до Російської імперії. Чеченці теж завдавали царям турбот, які стали ще більшими за радянської влади. У Чечні відбулося кілька антиросійських і антирадянських повстань, у тому числі після революції, після колективізації 1929 року. Ще одне повстання відбулося перед самою війною, 1940 року. Судячи з усього, Сталін просто хотів позбутися цього неспокійного, глибоко антирадянського народу[1572].

Як і депортація з Польщі, переселення поволзьких німців, кавказьких народів та кримських татар мали дуже великі масштаби. На кінець війни було депортовано 1,2 мільйона радянських німців, 90 тисяч калмиків, 70 тисяч карачаївців, 390 тисяч чеченців, 90 тисяч інгушів, 40 тисяч балкар і 180 тисяч кримських татар, а також 9 тисяч фінів та представників інших народів[1573].

Незважаючи на такі кількості, депортації проводилися з дивовижною швидкістю, що перевищувала навіть темпи депортації з Польщі і країн Прибалтики. Можливо, це було зумовлено набуттям НКВД великого досвіду в цих справах: уже не було сумнівів щодо того, кому і що дозволяти брати з собою, кого слід арештовувати і якими мають бути формальні процедури. У травні 1944 року 31 тисяча співробітників НКВД, солдатів і таємних агентів за три дні здійснили депортації 200 тисяч татар з використанням 100 легкових («віллісів») і 250 вантажних автомобілів та 76 поїздів. Заздалегідь підготовленими спеціальними наказами регламентувалася кількість речей, які могла брати з собою кожна родина. При тому, що на збори давалося 15–20 хвилин, більшість не могла взяти і половини дозволеного. Значну більшість татар завантажили на поїзди і відправили в Узбекистан — чоловіків, жінок, дітей, старих. Від 6 до 8 тисяч людей померло по дорозі[1574].