Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Мікаель ще раз перевірив, чи всі знають про необхідність дотримувати якнайсуворішої секретності. Насправді нагадувати про це було зайвим: два роки тому та ж друкарня за аналогічних обставин друкувала книжку Мікаеля про фінансиста Ханса Еріка Веннерстрьома, і всі її працівники знали, що книги, які надходять від маленького видавництва «Міленіуму», приховують якусь сенсацію.
Після цього Мікаель, не кваплячись, повернувся до Стокгольма. Завернувши до себе додому на Бельмансґатан, він узяв дорожню сумку, куди поклав переміну білизни, бритву і зубну щітку, потім доїхав до пристані Ставнес у Вермдьо, залишив там машину і вирушив поромом до Сандхамна.
У своєму літньому будиночку Мікаель з’явився вперше після різдвяних свят. Він відчинив віконниці, впустив свіжого повітря і ковтнув мінеральної води. Як і завжди, закінчуючи роботу, коли текст ішов у друк і нічого вже не можна було змінити, він почував спустошеність.
Потому він майже годину присвятив прибиранню: підмів, витер пил, вимив душову кімнату, запустив холодильник, перевірив, чи працює водогін, і перемінив постільну білизну на спальній антресолі. Він сходив у продовольчу крамницю, де купив усе необхідне для вихідних. Потім увімкнув кавоварку, всівся на веранді і закурив, ні про що особливо не думаючи.
Близько п’ятої він подався на пристань зустрічати Моніку Фігуеролу.
— Я не думав, що тобі вдасться звільнитися, — сказав він, цілуючи її в щоку.
— Я теж не думала. Але я сказала Едклінту, як є. В останні тижні я працювала майже цілодобово, і від мене вже стало мало пуття. Мені необхідно два вільних дні, щоб зарядити акумулятори.
— У Сандхамні?
— Я не повідомила, куди збираюся їхати, — відповіла вона з усмішкою.
Деякий час Моніка Фігуерола роздивлялася Мікаелів будиночок, загальною площею двадцять п’ять квадратних метрів. Піддавши критичному огляду міні-кухню, душову і спальну антресоль, вона схвально кивнула. Поки Мікаель смажив баранячі відбивні у винному соусі та накривав стіл на веранді, вона обполоснулася і надягла тонке літнє плаття. Їли вони мовчки, дивлячись на яхти, що прямували у бік гостьової гавані Сандхамна або назад, і випили пляшку вина.
— Чудовий у тебе будиночок. Це сюди ти возиш усіх своїх подружок? — раптом поцікавилася Моніка Фігуерола.
— Не всіх. Лише головних.
— Еріка Берґер тут була?
— Багато разів.
— А Лісбет Саландер?
— Вона жила тут кілька тижнів, коли я писав книжку про Веннерстрьома. І два роки тому ми провели тут разом Різдво.
— Значить, Берґер і Саландер обидві відіграють у твоєму житті важливу роль?
— Еріка — мій кращий друг. Ми дружимо вже понад двадцять п’ять років. Лісбет — зовсім інша річ. Вона дуже своєрідна, я ніколи не зустрічав більш асоціальної людини. Можна сказати, що вона справила на мене велике враження з першої ж зустрічі. Вона мені подобається. І вона мій друг.
— Ти її жалієш?
— Ні. Те, що на неї впала купа лайна, її власна заслуга. Але я маю до неї велику симпатію і відчуваю в ній споріднену душу.
— Але ти не закоханий ані в неї, ані в Берґер?
Він знизав плечима. Моніка Фігуерола поглянула на припізнілий пароплавчик «Аміґо 23», який із запаленими навігаційними вогнями проторохтів мимо моторного човна, прямуючи до гостьової гавані.
— Якщо дуже добре до когось ставитися — це вияв кохання, то гадаю, що закоханий у кількох людей, — сказав він.
— А тепер ще і в мене?
Мікаель кивнув. Моніка Фігуерола поглянула на нього, насупивши брови.
— Тебе це бентежить? — спитав він.
— Те, що в тебе раніше були жінки? Ні. Але мене бентежить те, що я ніяк не зрозумію, що між нами відбувається. Я не думаю, що можу мати стосунки з чоловіком, який трахається направо і наліво…
— Вибачатися за своє життя я не маю наміру.
— А я, як мені здається, не можу перед тобою встояти саме тому, що ти такий, який є. З тобою легко займатися сексом, тому що це не супроводжується жодними сварками, і мені з тобою спокійно. Але все почалося з того, що я піддалася якомусь божевільному імпульсу. Зі мною таке буває нечасто, і я нічого, власне, не планувала. А тепер ми дісталися до тієї стадії, коли я виявилася однією з дівиць, яких ти запрошуєш сюди.
Мікаель трохи помовчав.
— Ти могла і не приїжджати.
— Ні. Не могла. Чорт, Мікаелю…
— Я знаю.
— Я почуваю себе нещасною. Я не хочу в тебе закохуватися. Буде надто боляче, коли все це закінчиться.
— Я дістав цей будинок, коли батько помер і мама переїхала додому в Норрланд.[57] Ми поділили так, що сестрі дісталася наша квартира, а мені — будинок. Він у мене вже майже двадцять п'ять років.
57
Норрланд — північна провінція Швеції.