Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Еріка Берґер підписала контракт і передала через стіл Еві Карлссон.
— Хай щастить, — сказала вона з усмішкою.
— Невідомого літнього чоловіка, що брав участь в суботній нараді в Екстрьома, звуть Георг Нюстрьом, він комісар, — сказала Моніка Фігуерола, викладаючи отримані в результаті оперативної зйомки фотографії на стіл перед Торстеном Едклінтом.
— Комісар, — пробурмотів Едклінт.
— Стефан вирахував його учора ввечері. Він відвідував квартиру на Артилеріґатан і приїхав машиною.
— Що нам про нього відомо?
— Починав він у звичайній поліції, а в ДПУ/Без працює з вісімдесят третього року. З дев'яносто шостого року — на посаді слідчого з персональною відповідальністю і здійснює внутрішній контроль за вже закінченими справами.
— Ясно.
— Починаючи з суботи до під’їзду заходило шість чоловік, що становлять інтерес. Окрім Юнаса Сандберґа і Георга Нюстрьома в будинку ще знаходиться Фредрік Клінтон. Він сьогодні вранці їздив лікарняним транспортом на діаліз.
— Хто решта троє?
— Якийсь пан Отто Хальберґ. Він працює в ДПУ/Без із вісімдесятих років, але взагалі-то прикріплений до Штабу оборони — значиться у військово-морських силах і військовій розвідці.
— Он як. Мене це чомусь не дивує.
Моніка Фігуерола дістала ще один знімок.
— Цього хлопця ми поки не вирахували. Він ходив обідати разом із Хальберґом. Спробуємо з’ясувати, хто він такий, коли він увечері піде додому.
— Гаразд.
— Проте найцікавіший тип — ось цей.
Вона поклала на стіл ще одну фотографію.
— Його я знаю, — сказав Едклінт.
— Його звуть Ваденшьо.
— Точно. Він працював у відділі боротьби з тероризмом років десь п’ятнадцять тому. Офісний генерал. Колись вважався у «Фірмі» одним з кандидатів на посаду великого начальника. Що з ним сталося, я не знаю.
— Він у дев’яносто першому році звільнився. Вгадайте, з ким він обідав приблизно годину тому?
Вона виклала останню фотографію.
— Начальник канцелярії Альберт Шенке і фінансовий директор Густав Аттербум. Я хочу, щоб за цими особами велося цілодобове спостереження. Мені треба точно знати, з ким вони зустрічаються.
— Це неможливо. У мене в розпорядженні є лише чотири людини. І хоч би хтось із них повинен працювати з документацією.
Едклінт кивнув і задумливо прикусив нижню губу. Через деякий час він поглянув на Моніку Фігуеролу.
— Нам потрібні ще люди, — сказав він. — Ти не могла б без особливого галасу зв’язатися з інспектором кримінальної поліції Яном Бубланськи і запитати, чи не погодиться він сьогодні після роботи зі мною повечеряти? Скажімо, десь о сьомій.
Едклінт потягнувся до слухавки і набрав номер, який знав напам’ять.
— Привіт, Арманський. Це Едклінт. Згадуючи з приємністю вечерю, на яку ти мене недавно запрошував, мені хотілося б зробити тобі у відповідь пропозицію… ні, я наполягаю. Скажімо, десь так на сьому?
Лісбет Саландер провела ніч у слідчому ізоляторі «Крунеберґ», у камері площею приблизно чотири на чотири метри.
Про меблювання нічого було й говорити. Лісбет заснула протягом п’яти хвилин після того, як її замкнули, і, прокинувшись у понеділок рано-вранці, слухняно виконала рекомендовані терапевтом Сальгренської лікарні вправи на розтяжки. Потім вона поснідала і мовчки всілася на ліжко, втупившись прямо перед собою.
О пів на дев’яту її повели у приміщення для допитів, розташоване в іншому кінці коридору. Конвоїром виявився лисий дядько в літах невеликого зросту, з круглим лицем і окулярами в роговій оправі. Він тримався з нею коректно і добродушно.
Анніка Джанніні привітно поздоровкалася з нею, Ханса Фасте Лісбет проігнорувала. Потім вона познайомилася з прокурором Ріхардом Екстрьомом і наступні півгодини провела, сидячи на стільці і невідривно дивлячись в одну цятку, трохи вище голови Екстрьома. За весь цей час вона не промовила ані слова і не ворухнула жодним мускулом.
О десятій годині Екстрьом перервав невдалий допит. Він відчував роздратування, позаяк не зумів добитися від неї ані найменшого відгуку. Дивлячись на тоненьку, лялькового вигляду дівчину, він уперше завагався: невже вона й справді могла жорстоко побити Маґґе Лундіна і Сонні Ніємінена? Хіба суд повірить у цю історію навіть за наявності переконливих доказів?
О дванадцятій годині Лісбет принесли нехитрий обід, а наступну годину вона провела за розв’язанням про себе рівнянь з галузі сферичної астрономії, згадавши про книгу, яку читала двома роками раніше.
О 14.30 її знову відвели у приміщення для допитів. Цього разу конвоїром виявилася молода жінка. У кімнаті нікого не було. Лісбет сіла на стілець і стала роздумувати й далі над одним особливо складним рівнянням.