Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Все просто. Ми народжуємося. Живемо. Старіємо. Вмираємо. Він своє віджив. Залишився лише розклад.
Фредрік Клінтон почував себе на диво задоволеним.
Він поставив музику на згадку про свого друга Еверта Гульберґа.
Була субота, 9 липня. Залишалося менше тижня до того моменту, як почнеться суд, і «Секція» зможе поступово забути про цю злощасну історію. Звістку він отримав уранці. Гульберґ виявився на рідкість живучий. Коли пускаєш собі в скроню кулю дев’ятиміліметрового калібру, то гадаєш, що помреш. Проте знадобилося три місяці, щоб тіло Гульберґа поступилося. Хоча, можливо, це більше пояснювалося випадковістю, ніж затятістю, з якою доктор Андерс Юнассон відмовлявся визнати свою поразку. Справу врешті-решт вирішив рак, а не куля.
Проте вмирав Гульберґ тяжко, що дуже засмучувало Клінтона. Спілкуватися з навколишнім світом Гульберґ не міг, але часом хоч би частково приходив до тями і міг сприймати оточуючих. Лікарняний персонал помічав, що Гульберґ посміхався, якщо хтось гладив його по щоці, і бурчав, коли, здавалося, переживав неприємні відчуття. Інколи він спілкувався з персоналом, намагаючись вимовляти слова, яких ніхто не розумів.
Родичів у нього не було, і ніхто з друзів його в лікарні не відвідував. Зі світу живих його провела нічна сестра на ім’я Сара Кітама, родом з Еритреї, яка чергувала біля його ліжка і тримала його за руку, коли він помирав.
Фредрік Клінтон усвідомлював, що незабаром піде за своїм колишнім товаришем по зброї. У цьому не було жодних сумнівів. Імовірність того, що йому вдасться діждатися трансплантації такої необхідної нирки, з кожним днем зменшувалася, а розкладання його тіла тривало. Кожне обстеження показувало, що в нього погіршується функціонування печінки і кишечника.
Клінтон сподівався діждатися Різдва.
Але він був задоволений. Він відчував майже нереальне, хвилююче задоволення через те, що під кінець життя йому цілком несподівано довелося знову повернутися на службу.
Такого дарунка долі він аж ніяк не сподівався.
Останні звуки Верді замовкли, якраз коли Біргер Ваденшьо відчинив двері до маленької кімнати відпочинку, відведеної Клінтону в ставці «Секції» на Артилеріґатан.
Клінтон розплющив повіки.
Він уже давно вважав Ваденшьо баластом. Той абсолютно не годився на роль керівника головної ударної сили шведської оборони. Клінтон не міг зрозуміти, як вони з Хансом фон Роттінґером могли зробити свого часу таку фундаментальну помилку, визнавши Ваденшьо підходящим наступником.
Ваденшьо — парус, якому необхідний ходовий вітер. У момент кризи він виявив слабкість і цілковиту нездатність приймати рішення. Полохливий і безхребетний, на роль капітана під час шторму він вочевидь не годився — допусти вони його до штурвала, він виявився б абсолютно недієздатним і прирік би «Секцію» на загибель.
Усе так просто.
Одним це під силу. Інші ж у момент істини завжди дають слабину.
— Ви хотіли зі мною поговорити? — спитав Ваденшьо.
— Сідай, — сказав Клінтон.
Ваденшьо сів.
— Я вже в такому віці, коли у мене більше немає часу ходити околяса. Я змушений говорити відверто. Коли це закінчиться, я хочу, щоб ти пішов з поста керівника «Секції».
— Он як?
— Ти хороша людина, Ваденшьо, — вже м’якше вів далі Клінтон. — Але замінити Гульберґа ти, на жаль, не здатний. На тебе не слід було звалювати таку відповідальність. Це наша з Роттінґером помилка — коли я захворів, нам слід було ґрунтовніше розглянути питання про престолонаступництво.
— Ви мене завжди не любили.
— У цьому ти помиляєшся. Ти був чудовим адміністратором, коли «Секцією» керували ми з Роттінґером. Без тебе ми б не впоралися, і я абсолютно впевнений у твоєму патріотизмі. Але я сумніваюся у твоїй здатності приймати рішення.
Ваденшьо раптом гірко посміхнувся.
— Після цього я не впевнений, що хочу залишатися в «Секції».
— Тепер, коли Гульберґа і Роттінґера немає серед живих, мені доводиться приймати головні рішення наодинці. Ти ж усі останні місяці послідовно саботуєш кожне моє рішення.
— І я знову повторю — рішення, які ви приймаєте, божевільні. Це кінчиться катастрофою.
— Можливо. Але твоя нерішучість гарантувала б нам крах. А зараз у нас, принаймні, є шанс, і, схоже, все виходить. «Міленіум» зв’язаний по руках і ногах. Вони, можливо, підозрюють про наше існування, але їм бракує документації, і вони не мають можливості розшукати як її, так і нас. Ми тримаємо всі їхні дії під суворим контролем.