Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— Дозвольте, я вам допоможу, — люб’язно відповіла Анніка Джанніні. — Ви боїтеся, що я не забезпечу Лісбет Саландер повноцінного захисту.
— У цьому немає нічого образливого, — сказав Екстрьом. — Я не ставлю під сумнів вашу компетентність. Я лише вказую на те, що у вас немає досвіду.
— Я розумію. Дозвольте сказати, що я з вами цілком згодна. У мене зовсім немає досвіду в кримінальних справах.
— І проте ви послідовно відмовлялися від допомоги значно досвідченіших адвокатів.
— У відповідності до бажання моєї клієнтки. Лісбет Саландер хоче бачити своїм адвокатом мене, і за два дні саме я представлятиму її інтереси в суді.
Вона ввічливо усміхнулася.
— Гаразд. Але мене цікавить, невже ви цілком серйозно збираєтеся викласти суду зміст цього опусу?
— Звичайно. Це історія Лісбет Саландер.
Екстрьом з Фасте скоса переглянулися. Фасте звів брови. Він не розумів, чого, власне, Екстрьом добивається. Якщо Джанніні не розуміє, що з головою потопить свою клієнтку, то яке, чорт забирай, до цього діло прокуророві. Треба просто з вдячністю погодитись і покінчити з цією справою.
Фасте ні на мить не сумнівався в тому, що Саландер геть чокнута. Він намагався, залучаючи всі свої навички, змусити її сказати, хоч би де вона живе. Але це кляте дівчисько допит за допитом сиділо, мов язик проковтнуло, і роздивлялося стіну в нього за спиною. Вона відмовлялася приймати з його рук сигарети, каву чи прохолодні напої. Вона ніяк не реагувала, коли він до неї звертався або, у хвилини сильного роздратування, підвищував голос.
Ніякі інші допити в житті Ханса Фасте не забрали в нього стільки нервів.
Він зітхнув.
— Фру Джанніні, — сказав зрештою Екстрьом. — Я вважаю, що вашу клієнтку слід було б позбавити від суду. Вона хвора. Я спираюся на результати висококваліфікованої судово-медичної експертизи. Саландер потрібно направити на психіатричне лікування, якого вона вже давно потребує.
— В такому разі ви, напевне, запропонуєте це в суді.
— Зрозуміло. До моїх завдань не належить учити вас, як її захищати. Але якщо ви серйозно маєте намір дотримуватися цієї лінії, то складається цілком абсурдна ситуація. Автобіографія містить божевільні і безпідставні звинувачення на адресу деяких осіб… особливо на адресу її колишнього опікуна, адвоката Б’юрмана, і доктора Петера Телебор’яна. Сподіваюся, ви всерйоз не думаєте, що суд візьме до уваги які-небудь заяви, котрі, без жодного натяку на докази, ставлять під сумнів діяльність Телебор’яна. Цей документ просто стане — даруйте за порівняння — останнім цвяхом у вікові труни вашої клієнтки.
— Я розумію.
— Ви можете під час процесу заявити, що вона не хвора, і зажадати додаткової судово-медичної експертизи, і тоді справу буде передано до Державного управління судової медицини. Але, чесно кажучи, маючи цю пояснювальну записку від Саландер, немає жодного сумніву в тому, що будь-які інші судові психіатри прийдуть до такого ж висновку, як Петер Телебор’ян. Її власна розповідь підкріплює всі документи про те, що в неї параноїдальна шизофренія.
Анніка Джанніні ввічливо посміхнулася.
— Але ж існує альтернативний варіант, — сказала вона.
— Який? — поцікавився Екстрьом.
— Ну, що її розповідь цілком правдива і що суд вирішить їй повірити.
Прокурор Екстрьом був вочевидь дуже здивований. Потім він шанобливо посміхнувся і погладив борідку.
Всівшись за маленький столик, що стояв у нього в кімнаті біля вікна, Фредрік Клінтон уважно слухав Георга Нюстрьома і Юнаса Сандберґа. Все обличчя в нього було в глибоких зморшках, але очі, завдяки напруженому і зосередженому погляду, здавалися двома чорними цятками.
— Ми стежили за телефонними розмовами й електронною поштою головних співробітників «Міленіуму» починаючи з квітня, — сказав Клінтон. — Спостереження показувало, що Блумквіст, Малін Ерікссон і цей Кортес близькі до розпачу. Ми прочитали попередній варіант наступного числа «Міленіуму». Схоже, що Блумквіст тепер і сам визнає, що Саландер усе-таки ненормальна. Він намагається виправдовувати її в соціальному плані — мовляв, вона не мала від суспільства тієї підтримки, яку повинна була б дістати, і тому провина за її спробу вбити батька лежить далеко не тільки на ній… але ж ці міркування нічогісінько не означають. Там немає жодного слова про вторгнення в його квартиру або про напад на його сестру в Ґетеборзі і про зниклі звіти. Він знає, що нічого не може довести.