Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
За десять хвилин двері відчинилися.
— Доброго дня, Лісбет, — привітно поздоровкався усміхнений Петер Телебор'ян.
Лісбет Саландер заклякла. Частини рівняння, яке вона вибудовувала перед собою в повітрі, впали вниз. Вона навіть почула, як цифри і знаки задзвеніли, вдаряючись об підлогу.
З хвилину Петер Телебор’ян постояв не рухаючись, роздивляючись її, а потім усівся навпроти. Вона ж дивилася й далі в стіну.
Через деякий час вона перевела погляд і поглянула йому в очі.
— Мені шкода, що ти потрапила в таку ситуацію, — сказав Петер Телебор’ян. — Я постараюся допомогти тобі всіма можливими способами. Сподіваюся, нам удасться встановити взаємну довіру.
Лісбет роздивлялась його, переміщаючи погляд по сантиметру. Скуйовджене волосся. Борода. Маленька щілинка між передніми зубами. Тонкі губи. Брунатний піджак. Розстебнутий комірець сорочки.
— Сподіваюся також, що зумію допомогти тобі краще, ніж у нашу минулу зустріч, — донісся до неї його м’який і оманливо доброзичливий голос.
Він поклав перед собою на стіл маленький блокнотик і ручку. Лісбет опустила погляд і поглянула на ручку. Та являла собою загострену сріблясту трубочку.
Аналіз наслідків.
Лісбет стримала поривання простягнути руку і схопити ручку.
Пошукавши очима його лівий мізинець, вона побачила ледь помітну білу смужку на тому місці, в яке п’ятнадцять років тому уп’ялася зубами і стиснула щелепи з такою силою, що заледве не відкусила йому палець. Знадобилися зусилля трьох санітарів, щоб утихомирити її і змусити розімкнути щелепи.
Тим разом я була маленькою полохливою дівчинкою, що ледве досягла підліткового віку. Тепер я доросла. Я можу вбити тебе, коли захочу.
Вона втупилася поглядом у цятку на стіні позаду Телебор’яна, підібрала цифри і математичні знаки, що впали додолу, і почала заново вибудовувати рівняння.
Доктор Петер Телебор’ян роздивлявся Лісбет Саландер з непроникним виразом обличчя. Він не став би психіатром з міжнародною славою, якби не розумівся на людях і не мав здібності читати почуття і настрої. Телебор’ян відчув, що в кімнаті повіяло холодом, але витлумачив це як знак того, що під зовнішньою незворушністю пацієнтка приховує страх і сором. Він визнав це позитивною ознакою того, що вона все-таки реагує на його присутність. Його також обрадувало, що її поведінка анітрохи не змінилась. У суді вона сама підпише собі вирок.
Перед тим як піти з «СМП», Еріка Берґер мала зробити останню справу — сісти і скласти службову записку співробітникам. Вона почала писати, перебуваючи в розшарпаних почуттях, і, всупереч здоровому глузду, у неї вийшло аж дві сторінки формату А4, на яких вона пояснювала, чому йде з «СМП», і висловлювала свою особисту думку про деяких людей. Знищивши весь цей текст, Еріка почала заново, у більш діловому тоні.
Петера Фредрікссона вона згадувати не стала. Інакше весь інтерес зосередився б на ньому і справжні причини потонули б у скандалах на тему сексуальних переслідувань.
Еріка навела дві причини свого звільнення. Головним було те, що, запропонувавши урізати зарплати й бонуси керівникам і власникам, вона наштовхнулася на потужний спротив. Замість цього її змушували почати роботу в «СМП» з великого скорочення персоналу, що, з її точки зору, не лише було порушенням раніше даних нею обіцянок, але й зводило нанівець будь-які спроби в перспективі змінити газету і зміцнити її становище.
Другою причиною було викриття Берґшьо. Вона пояснила, що він розпорядився зам’яти цю історію і тим самим порушити її обов’язок як журналіста, після чого в неї не залишалося вибору і вона визнала себе зобов’язаною покинути редакцію. На закінчення вона робила висновок, що проблеми «СМП» полягають не в персоналі, а в керівництві.
Еріка один раз перечитала службову записку, виправила орфографічні помилки і розіслала її електронною поштою всім співробітникам концерну. Зробивши копію, вона відправила її до журналу «Пресенс тіднінґ» і до органу профспілки «Журналістен». Потім упакувала свій лептоп і пішла до Андерса Хольма.
— До побачення, — сказала вона.
— До побачення, Берґер. Працювати з вами було жахіттям.
Вони посміхнулися одне одному.
— У мене залишилася остання справа, — додала Еріка.
— Яка?
— Юханнес Фріск працює за моїм дорученням над одним матеріалом.
— І жоден собака не знає, що він робить.