Чому Захід панує - натепер

Життя на цьому новому прикордонні було дешеве, особливо життя корінних американців. Іспанці полюбляли жартувати, що їхні імперські зверхники в Мадриді були такі малокомпетентні, що "якби смерть мала приходити з Іспанії, ми всі жили б вічно"[337], але корінним американцям це, мабуть, не видавалося таким кумедним. Їхня смерть справді приходила з Іспанії. Під захистом Атлантичного та Тихого океанів вони не виробили захисту проти мікробів Старого Світу, відтак протягом кількох поколінь після того, як Колумб зійшов на берег, їхня чисельність поменшала на три чверти. Це був "Колумбів обмін", згаданий у шостому розділі. Європейці дісталися нового континенту, а корінні американці дістали віспу. Європейські колоністи часом були жахливо жорстокими до людей, що з ними зустрічалися, тоді як смерть приходила до тубільців здебільшого невидною, через мікробів у диханні чи плинах тіла. До того ж вона рухалася далеко попереду самих європейців, колоністи передавали її тубільцям, а потім вона поширювалася вглиб суходолу щоразу, коли зінфікований тубілець зустрічав ще здорового. Отже, коли з'являлися білі люди, вони майже не мали клопоту з тим, як позбутися поменшалого місцевого населення.

Там, де була добра земля, колоністи створювали те, що історик та географ Ел Кросбі називає "неоєвропами" — пересаджені версії своїх батьківщин зі знайомими злаками, бур'янами та тваринами. А коли колоністи не хотіли якоїсь землі, як-от у Нью-Мексико, де, за словами іспанського намісника короля, не було нічого, крім "голих людей, фальшивих коралів та чотирьох кругляків"[338], тоді екологічний імперіялізм (ще один дотепний вислів Кросбі) все одно їх перетворював. Від Аргентини до Техасу — скрізь рогата худоба, свині та вівці тікали, дичавіли, множилися до мільйонних стад та займали рівнини.

Що ще краще, колоністи створювали вдосконалені Європи, де, замість мати справу з незадоволеними селянами, можна було довести до рабського стану тубільців, що вижили, чи, якщо тубільців не було, доправити кораблями рабів з Африки (прибуття перших засвідчено 1510 року; на 1650 рік в іспанській Америці їх вже було більше, ніж європейців). Один колоніст писав додому з Мексики: "Навіть незаможні тут живуть ліпше, ніж в Іспанії, бо тут ти завжди сам за все відповідаєш, не мусиш сам працювати і завжди верхи на коні"[339].