Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Маньчжури взяли Пекін, що не чинив опору, проголосили себе новою династією Цин і витратили майже сорок років на те, аби сконсолідувати свою владу. Ця боротьба також відрізнялася від наслідків попередніх степових нападів. Замість відкрити дорогу іншим кочівникам з холодних країв, тривала боротьба лише загартувала армію Цин і уздатнила її нападати назад на внутрішню Азію. 1697 року Цин зруйнували велику кочівничу силу глибоко в Монголії, а 1720 року вперше поширили китайську владу на гірський Тібет. У 1750-і роки Цин остаточно розв'язали проблему кочівників, дотягнувши свою зброю, порох та боєприпаси аж до кордонів теперішнього Киргизстану, де придушили останні спроби чинити опір.
У сімнадцятому та вісімнадцятому сторіччях аграрні імперії, насамперед Росія Романових та Китай Цин, ефективно вбили одного з апокаліптичних вершників. Завдяки цьому тиск суспільного розвитку на тверду стелю не спричиняв хвиль степової міграції, що поставали у другому та дванадцятому сторіччях. Відтак, видається, навіть спільного впливу занепаду держав, голоду, хвороб та кліматичних змін було недосить, аби спричинити занепад осередків. Степову магістраль було перекрито, і з нею завершено великий розділ історії Старого Світу.
З погляду кочівників, це було страшне лихо. Ті, хто пережив війни, опинилися в дедалі вужчому оточенні. Вільний рух, основа їхнього способу життя, потрапив у залежність від далеких імператорів. Від вісімнадцятого сторіччя колись гоноровиті кочівники поступово дійшли до стану найманців.
Проте, з погляду імперій, перекриття степової магістралі було тріумфом. Внутрішня Азія, що так довго була джерелом небезпеки, стала новим прикордонням. Із меншанням кочівничих нападів мільйон чи два росіян та п'ять чи десять мільйонів китайців пересунулися уздовж країв степової смуги з перенаселених осередків на нові землі. Потрапивши туди, ці достатньо жорсткі люди перелаштували ландшафт до землеробства, гірництва та лісозаготівель і доправляли сировину та податки до імперських серцевинних земель. Перекриття степової магістралі не просто відвернуло занепад. Було створено степове золоте дно й відтак зламано тверду стелю, що протягом тисячоліть обмежувала індекс суспільного розвитку на рівні трохи понад сорок балів.
Відкриття океанів
оли росіяни та китайці перекривали стару степову магістраль, західноєвропейці відкривали нову океанічну магістраль, що мала ще драматичніше змінити світову історію.
Протягом сторіччя після того, як західноєвропейці вперше перетнули Атлантичний океан та дісталися океану Індійського, їхні морські імперії не видавалися чимось надзвичайним. Венеційці від тринадцятого сторіччя багатіли на торгівлі в Індійському океані. Плаваючи навколо південного кінця Африки, замість торгуватися за змогу пересуватися шляхами, підвладними імперії турків, португальські мореплавці просто робили те саме швидше та дешевше. В Америках іспанці знайшли цілий Новий Світ, але те, що вони там виробляли, було насправді дуже подібне до дещо пізнішого наступу росіян на Сибір.
І іспанці, і росіяни спустошували всі можливі джерела. Іван Грозний надав родині Строганових монополію на все на схід від Уралу в обмін на частину здобичі. Іспанські королі давали майже кожному, хто цього бажав, право брати собі все, що вони могли знайти в Америках, аби лише Габсбурги мали від того 20 відсотків. І Сибіром, і Америкою вешталися невеликі банди відчайдухів, що власним коштом будували торгівельні бази на неосяжних безлюдних територіях і постійно надсилали додому прохання дати ще грошей та ще європейських жінок.
Росіян охопила хутрова лихоманка, іспанців — лихоманка золота. Кортес спрямував на цей шлях Іспанію, коли 1521 року спустошив Теночтитлан, а Франсиско Пісаро пришвидшив рух цим шляхом. 1533 року він викрав короля інків Атауальпу й зажадав викупу: належало заповнити скарбами приміщення двадцять два фути завдовжки, сімнадцять футів завширшки й дев'ять футів заввишки. Пісаро перетопив зібрані художні шедеври андської цивілізації на виливки — 13 420 фунтів золота та 26 000 фунтів срібла — і все одно задушив Атауальпу.
Відносно легка здобич вичерпалася близько 1535 року, але мрії про Ельдорадо, золотого короля, що в його володіннях скрізь лежали скарби, приваблювали нових і нових відчайдухів. "Щодня вони нічого не робили, лише думали про золото, срібло та багатства Індій Перу, — у розпачі писав літописець. — Вони були шалені, несамовиті, божевільні, схиблені на жадобі до золота та срібла"[332].
332
"Щодня вони...": Felipe Guaman Рота, New Chronicle and Good Government (1614), зацитовано за Kamen 2003, p. 117.