Чому Захід панує - натепер

Теоретично Іспанія щорічно дозволяла лише одному великому галеонові, навантаженому сріблом, перетинати Атлантичний океан і (так само теоретично) строго регулювала торгівлю іншими товарами. На практиці все відбувалося як уздовж неспокійного китайського узбережжя: ті, кого не допускали до оборудок офіційних фаворитів, створювали величезний чорний ринок. Ці "зайди", подібно до китайських контрабандистів-піратів, здешевлювали офіційні оборудки, ігнорували податки та стріляли в усіх, хто щось заперечував.

Французи, що несли основний тягар війн Габсбургів у 1520-і та 1530-і роки, першими полізли в бійку. Найраніший зафіксований піратський напад відбувся 1536 року; на 1550-і роки вони стали загальником. 1555 року один посадовець нарікав, що "уздовж цілого берега [Гаїті] немає жодного села, що його б не пограбували французи"[336]. У 1560-і роки англійські контрабандисти також почали продавати безмитних рабів чи, при нагоді, підходити до берега та грабувати каравани зі сріблом. Здобич була добра, відтак протягом наступних двадцяти років найдикіші та найвідчайдушніші чоловіки (та кілька жінок) Європи гуртувалися та приєднувалися до них.

Іспанія, так само як Китай, реагувала повільно й неохоче. Обидві імперії завжди вважали, що ігнорувати піратів дешевше, ніж боротися з ними, і лише у 1560-і роки Іспанія, так само як Китай, реально почала відповідати. Почалася десятирічна глобальна війна з піратством від Китаю до Куби, з залученням абордажних шабель і гармат (османи робили те саме в Середземномор'ї). 1575 року іспанські та китайські кораблі навіть спільно діяли проти піратів біля Філіппін.

Натоді Мін та османи менш-більш виграли свої піратські війни, але Іспанія боролася з дедалі серйознішою загрозою каперства — піратства, спонсорованого державами. Каперами були капітани з безмежно міцними нервами, чиї державці давали їм дозволи й часом навіть кораблі, аби грабувати іспанців. У 1550-і роки несамовитий французький капер Ле Клерк Дерев'яна нога спустошував головні міста Куби, а 1575 року англієць Джон Оксенгем поплив до Карибського моря, зійшов на берег біля Панами та протягнув дві гармати через перешийок. Досягнувши Тихого океану, він позрубав дерева, збудував нового корабля, набрав екіпаж з утеклих рабів та протягом кількох тижнів тероризував беззахисне узбережжя Перу.

Оксенгем скінчив життя, бовтаючися на мотузці в Лімі, але по чотирьох роках його давній товариш Френсис Дрейк — у рівних частках брехун, злодій та фантазер, тобто довершений пірат — повернувся зі ще дикішим планом проплисти навколо нижньої частини Південної Америки й пограбувати Перу як належиться. Лише один з його шістьох кораблів проминув Мис Горн, однак він був так важко озброєний, що негайно встановив перевагу англійського флоту в Тихому океані. Далі Дрейк захопив найбільший вантаж срібла (понад двадцять п'ять тонн), будь-коли забраний з іспанського корабля, а тоді, усвідомивши, що не може повернутися додому тим самим шляхом, що прийшов, тихо обійшов зі своєю здобиччю навколо світу. Піратство давало чималий зиск: Дрейкові спонсори дістали за свою інвестицію 4700 відсотків прибутку, а королева Елізабет трьома чвертями своєї частки виплатила всі борги Британії іншим державам.