Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Його останні слова були марні. Полководці не мали чим заплатити розбухлому війську так само, як європейські королі, турецькі султани чи сам імператор Мін, тому вони дозволили воякам збирати платню з цивільних. Армії грабували безвинних від початку війни і, мабуть, досить рано виробили всі можливі варіяції дикунства, а далі протягом наступних жахливих віків просто повторювали їх у відлунному контрапункті. Але в суворому сімнадцятому сторіччі по всій Євразії злі, жадібні та лякливі вояки, як видається, виміряли нові глибини жорстокости. Катуванням, масовими стратами та бандитськими нападами переповнені всі джерела. Коли Пекін впав, цивільних мешканців
жорстоко били, аби видобути будь-яке срібло, що вони могли мати. Декого по кілька разів піддавали тортурам на пресах для пальців чи кінцівок. Дехто вказував на інших, отже, постраждали тисячі звичайних садиб... люди почали втрачати бажання жити.[328]
Хоч би там як, заворушення, вивільнені занепадом держав, на Заході були ще гіршими. Європейські релігійні війни досягли жахливого апогею в Німеччині між 1618 та 1648 роками. З усіх кутків християнського світу йшли величезні армії. Їм платили нерегулярно, якщо взагалі платили, тому вони добували собі на життя від землі, визискуючи все, що могли. Джерела, що збереглися, волають про насильство та брутальність. Маленьке містечко Беліц, що 1637 року, на свою біду, опинилося на шляху армії Священного Римського імператора, є не гіршим (і не кращим) прикладом, ніж будь-яке інше. Митний чиновник писав, що, оточивши місцевих мешканців,
грабіжники та вбивці брали шматок дерева та заштовхували в горло нещасній жертві, ворушили його, поливали водою, додавали пісок і навіть людські фекалії й безжально катували людей заради грошей, як це сталося з мешканцем Беліца Давідом Ортелом, що невдовзі від цього помер.[329]
Інша банда вояків підвісила мешканця Беліца над вогнем і смажила його доти, доки він показав їм усі свої заощадження лише на те, аби інша банда, почувши, що їхні приятелі випалили з нього гроші, принесла його назад до вогню й тримала його у вогні обличчям "так довго, що він помер, а його шкіра відійшла, як у вичиненого гусака".
Історики довго вважали, що такі оповіді були релігійною пропагандою, надто жахливою, аби бути правдою, але недавні дослідження свідчать про інше. Понад два мільйони людей загинули насильницькою смертю (до світових війн двадцятого сторіччя це число залишалося неперевершеним), і десь удесятеро більше померли від голоду та хвороб — третього та четвертого вершників, що прийшли слідом за військом. І в Китаї, і в центральній Європі населення поменшало приблизно на третину, ніби його захопила Чорна Смерть, що створили люди.
А чума в страхітливих нових формах грала свою власну роль. Збелетризований Щоденник зачумленого року Даніеля Дефо, зібраний докупи по п'ятдесяти роках після подій, яскраво описує чутки, паніку та страждання, що охопили Лондон 1665 року. Звіти китайських докторів майже так само показні. Один з них 1642 року в дельті Янцзи записав: "Часом усі мали набряклі лімфатичні вузли на шиї, а часом усі мали набряклі обличчя та голови"[330]; або "інколи усі страждають від діяреї та переміжної лихоманки. Ще можуть бути судоми; чи пухирі; чи висипи; чи сверблючі струпи; чи гнояки".
Чотири з п'яти апокаліптичних вершників галопували на повну силу, проте, як видно з рис. 9.1, у сімнадцятому сторіччі занепаду не було. Суспільний розвиток далі рухався вгору. Він проминув сорок три бали, тобто максимальний показник Риму та Сун, на Сході 1710 року (плюс-мінус двадцять п'ять років, залежно від точности індексу), а на Заході 1723 року (знову ж таки приблизно). На 1800 рік і Схід, і Захід наближалися до п'ятдесятьох балів. Чому, маємо ми спитати, розвиток порушив історичну тенденцію?
Перекриття степів
ерчинськ, 22 серпня 1689 року. Коротке сибірське літо може бути навдивовижу гарним. Щороку коли земля відтає, темні паростки трави вкривають схили пагорбів зеленим килимом із червоними, білими та жовтими сплесками квітів та метеликів. Але це літо було інакше: уздовж берегів Шилки (рис. 9.5) простяглося наметове містечко, де сотні китайських перемовників, залучивши християнських місіонерів, що тлумачили їхні терміни латиною, обговорювали з роздратованими росіянами, де має проходити спільний кордон[331].
328
"жорстоко били...": Liu Shangyou, A Short Record to Settle My Thoughts (1644 or 1645), translated in Struve 1993, p. 15.
329
"грабіжники та...", "так довго, що...": Peter Thiele, Account of the Town of Beelitz in the Thirty Years' War, зацитовано за C. Clark 2006, pp. 32-34.
330
"Часом усі мали...": зацитовано за Spence 1990, рр. 23-24.
331
Вони добре попрацювали: кордон і досі пролягає уздовж Амуру — там, де його встановили тоді. Останні перемови в липні 2008 року лише пересунули його на милю чи дві через острів, що лежить посередині ріки.