Чому Захід панує - натепер

Із суворішанням обставин західні державці намагалися підвищити ціну повстань дедалі наполегливішими твердженнями, що вони представляють втілення Божої волі. Османські султани агресивніше улещували теологів, а західноєвропейські інтелектуали розробляли теорії "абсолютизму". Вони твердили, що королівська влада походить лише від Божої ласки й ані парламенти, ані священики, ані бажання людей не можуть її послабити. Згідно з модним французьким висловом, "ип roi, une foi, ип Іоі" (один король, одна віра, один закон). Заперечувати будь-якого складника цього пакету означало заперечувати все добре та щире.

Але дуже багато їхніх роздратованих підданців були готові робити саме це. 1622 року Осман II, що як турецький султан та халіф був одночасно наступником Мухаммада та представником Бога на землі, спробував зменшити кількість своїх дедалі дорожчих яничарів. У відповідь вони витягли його з палацу, задушили та понівечили його священне тіло. Османів брат спробував урятувати ситуацію, взявши в союзники духівництво твердої лінії. Аби їм догодити, він навіть заборонив каву та запровадив смертний вирок за куріння, але у 1640-ві роки влада султанів цілком занепала. 1648 року яничари, тепер за підтримки духівництва, стратили султана Ібрагіма Схибнутого (можливо, на те давно настав час, він цілком заробив своє прізвисько), й почався п'ятдесятирічний період громадянських війн.

1640-ві роки були королівським кошмаром майже скрізь. Повстання антиабсолютистів спаралізували Францію, англійський парламент почав війну проти свого спритного короля й відтяв йому голову. Так було звільнено джина з пляшки: якщо можна судити та стратити боговитого короля, що ж тоді не можна? Мабуть, вперше від часів античних Атен на поверхню вигулькнули демократичні ідеї. "Найнезаможніший англієць має прожити таке саме життя, як найвеличніший, — стверджував один полковник парламентської армії. — Кожен, хто живе під владою уряду, спочатку має дати згоду бути підвладним цьому урядові"[323].