Історія ГУЛАГу

Малі кількості тих, кому «дозволялося» бути хворими, спричиняли жахливий тиск на лікарів. Їх могли покарати або навіть і засудити у разі смерті надто великої кількості хворих в’язнів, яким було відмовлено у госпіталізації до табірної лікарні[1355]. Для них становили загрозу і агресивні представники табірної злочинної еліти, які прагнули уникати роботи. Коли табірний лікар хотів дати дні відпочинку справді хворому в’язневі, для цього йому необхідно було долати опір з боку злодіїв. Шаламов пише про долю лікаря Сурового, відправленого на роботу на переважно кримінальний колимський лагпункт «Спокойный»:

«…відрядили молодого лікаря і, головне, молодого арештанта Сурового… Друзі його відмовляли — можна було відмовитися, піти на загальні роботи, але не їхати на явно небезпечну роботу. Суровий потрапив у лікарню із загальних робіт — він боявся туди повертатися і погодився поїхати на копальню працювати за фахом. Начальство дало Суровому інструкції, але не дало порад, як себе тримати. Йому було категорично заборонено направляти з копальні здорових злодіїв. Через місяць його вбили прямо на прийомі — на його тілі нарахували п’ятдесят дві ножові рани»[1356].

Отримавши роботу фельдшера на кримінальному лагпункті, Кароль Колонна-Чосновський теж був попереджений про те, що його попередника зарізали пацієнти. Першого ж вечора до нього прийшов чоловік із сокирою, вимагаючи звільнення від роботи на наступний день. Фельдшерові вдалося, за його словами, застати того чоловіка зненацька і викинути з медпункту. Наступного дня він досяг домовленості з тамтешній «паханом» Гришею: на додачу до справжніх хворих Гриша називатиме йому прізвища ще двох людей, яких потрібно звільняти від роботи[1357].

Схожу історію розповідає і Александр Долгун. В один із перших днів його роботи фельдшером до нього прийшов кримінальний в’язень, заявив, що у нього болить живіт і зажадав опіуму. «Він присунувся ближче. "Ось!" — люто прошепотів він, підтягуючи сорочку. Його права рука ховалася під сорочкою, у ній він тримав страшного кривого ножа, схожого на ятаган у мініатюрі. "Я хочу опіуму. Тут до мене завжди ставилися дуже добре. Ти новий. Ти, може, знаєш, що якщо не дістану опіуму, ти дістанеш ножа"». Долгуну вдалося відв’язатися від нього, давши замість опіуму якогось іншого розчину. Багато інших не мали такої винахідливості, і влада кримінальних над ними могла тривати безмежно довго[1358].

Навіть коли в’язень потрапляв до лікарні, часто виявлялося, що якість медичної допомоги там може бути різною. Більші табори мали справжні лікарні, укомплектовані персоналом і належними ліками. Центральна лікарня Дальстрою в Магадані була знаменитою своїм найсучаснішим обладнанням і найкращими лікарями з числа в’язнів — часто це були московські фахівці. Хоча тут лікувалися переважно співробітники НКВД і вільнонаймані, декому з в’язнів також таланило лікуватися у фахівців — тут і в інших місцях: під час ув’язнення в таборі Леоніду Фінкельштейну навіть було дозволено відвідати зубного лікаря[1359]. Добре устаткування також мали і деякі інвалідні лагпункти; здавалося, що медики в них справді прагнуть повернути в’язням здоров’я. На один з них було направлено Тетяну Окунєвську, вона дивувалася просторим баракам і деревам на його території: «Я не бачила їх багато років! А тут весна!»[1360]