Історія ГУЛАГу

Там головний метод викриття симуляції шизофренії полягав у тому, щоб посадити підозрюваного у палату зі справжніми шизофреніками: «За лічені години навіть найстійкіші стукали у двері і просили випустити їх». Якщо це не спрацьовувало, кололи камфору, яка викликала тяжкі травми мозку, у кращому разі напади неконтрольованої люті. Ті, хто виживали, рідко коли бажали повторення цієї процедури[1386].

За спогадами Елінор Ліппер, існувала стандартна процедура для виявлення симуляції паралічу. Хворого клали на операційний стіл і давали слабке знеболювальне. Коли той прокидався, лікарі ставили його на ноги. Коли називали його ім’я, він робив кілька кроків до того, як опам’ятатися і впасти на підлогу[1387]. Дмитро Бистрольотов був свідком того, як одну жінку вилікувала від «глухоти» її власна мати. Адмністрація, маючи сумніви щодо заяв жінки про погіршення слуху, запросила її матір навідати дочку, але їй не дали зайти в зону. Її залишили стояти під воротами, де вона і стояла, кличучи дочку. Природно, що та зреагувала[1388].

Але були і лікарі, які допомагали в’язням знаходити методи самокаліцтва. В Александра Долгуна, незважаючи на слабкість і неконтрольовану діарею, температура не була достатньо високою для того, щоб його звільнили від роботи. Втім, коли він сказав лікареві, освіченому латишу, що він американець, лікар просяяв. «Я вмирав від того, що нікого не міг знайти, щоб поговорити англійською», — сказав він і показав, як Долгуну викликати зараження у порізі. Процедура призвела до виникнення величезного фіолетового фурункула на руці, достатнього для того, щоб справити враження серйозності захворювання на співробітників МВД, які перевіряли лікарню[1389].

І знову звичайна мораль ставала перевернутою. На волі жоден лікар, який умисно робив свого пацієнта хворим, не вважався б доброю людиною. Проте в таборах такого лікаря шанували, як святого.