Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
І третє нам потрібне — се бадьорість.
Ми — ходячий смуток, зневіра, сум. Нема бадьорості в наших :душах, нема віри в свої сили. А хіба можлива творча робота без бадьорості. Ціле широке громадянство наше страждає на сю страшну недугу.
Хто йде на боротьбу з сумом у душі, без бадьорості в серці, хіба може той довго втримати сю боротьбу, хіба зможе він перемогти? Не ворог його подужає, а сум заїсть. Елемент самозгуби носить він у собі. Отже, виробляймо бадьорий світогляд, особистий і громадський. Бадьору людину ніякі перешкоди не спинять, бадьорість дасть завжди перемогу. Отже, йдім до виборчої боротьби свідомо, витривало, бадьоро!
Треба нам провести своїх послів до Думи Державної. Отже, зробімо се. Аби схотіли ми сього, то й зробимо. Кажуть, нема кого з нас вибирати, кажуть, нас мало, а «їх» — наших противників — більше. Се неправда! Ми маємо людей, людей достойних, працьовитих, щиро відданих нашим інтересам. Ми маємо політичних борців. Їх пошлімо.
Не робімо так, як досі, що кожен хоче бути свавільним, некарним, а через те не слуха громади і коли не по його, то за чужого голос подає, а не за українця. Се причина руїни. Розважмо й поміркуймо. І виберімо з-поміж себе енергійних, здатних людей, переконаних, які б не хилялись на всі боки, але вели виразну тверду українську політику. Вибрати нікчемних, млявих тюхтіїв на послів — се ще гірше, ніж зовсім не вибрати ніякого, бо тюхтії просплять наші інтереси. Хто приймає на себе обов’язки нашого посла, той віддає себе на жертву громадським інтересам — так треба розуміти обрання.
Є в нас кого вибирати, є й кому вибирати. Але ті, хто має вибирати, дуже несміливі, затуркані люди. Треба до них підійти й їм сказати, нагадати про їх обов’язки. І вони зразу зрозуміють свої інтереси й свої обов’язки. Перемога буде за нами. Тільки ходімо з ясним чолом, з бадьорою вірою, з розумною свідомістю. Ходім працювати. Не довго навіть вже працювати, але великих наслідків доробитись можемо.
І не журімось, але радіймо, що на шляху йдемо зовсім самостійно. До бадьорих навіть ледачі й мляві незабаром пристануть: так сильно й могутньо впливає на людей приклад і призвід.
Сніп. — 1912.— 9 (22) вересня.
Передовиця. Харків, 16 (29) вересня 1912 р.
Шануючи свої старі рабські традиції, українці вжили всіх заходів, щоб на виборах до 4-ої Думи Державної на Вкраїні не йти нарізно з московськими поступовцями групами, але щоб мати спільний список кандидатів, уложений шляхом обопільного компромісу. Але всі заходи українства даремні. Москалі розуміють «згоду» так, як розуміли її ще за Богдана Хмельницького московські воєводи: українці повинні віддати все і не мають права вимагати «умов», «забезпечень» або «компромісу» з боку москалів. Ні на які виборчі компроміси москалі не йдуть, вимагають слухняності, а за се «обіцяють» свою ласку та протекцію... Ніде українці не досягли від московських прогресистів признання права на рівноправне становище при виборах. Скрізь найщиріші, найсердечніші заходи українців розбилися об міцний мур московського шовінізму, що натяг не себе машкару лібералізму. Московські ліберали йдуть на компроміси з ким хочете й в чім хочете, але ніколи з українцями в справі їх національних прав...
В чім захована причина сього сумного з’явища? Вона глибша, ніж се здається, і може бути з’ясована тільки через зрозуміння того процесу, яким витворилося сучасне московське громадянство на Вкраїні, кажемо власне про лівобережну та слобідську Україну.
Головний контингент «вищого громадянства» — се нащадки старих українських родів не тільки панських та духовних, але й мужицьких. Оці нащадки становлять основу московського громадянства на Вкраїні — коло 3Д усього! Додавши до цього ще чистокровних зайд з Московщини коло 2Д, матимем повне уявлення про склад московського громадянства на Україні. Усі оті люди належаться сливе виключно до заможних або впливових шарів громадянства.
Найбільше визначаються нетерпимістю та ворожістю до українства сини «хохлов і хохлуш», як вони себе самі атестують. Московський шовінізм має в їх лиці найщиріших слуг та челядників. З чистокровними москалями українці, може, й могли б погодитись, могли б утворити обопільний компроміс на рівних правах, але сини «хохлуш» люто виступають проти всякого компромісу на користь українців. Напівсвідомі ренегати, вони невиразно, але все-таки в глибині своєї свідомості відчувають, що розвит українства — се не тільки докір їх ренегатству, але й небезпека їх існуванню. Бо коли чистокровні москалі побачать, що українці становлять поважну силу, вони, розуміється, волять краще мати діло з чистокровними українцями, аніж з ренегатами. Треба зазначити, що чистокровні москалі, хоч і користуються послугами ренегатів, але почувають до них відразу, яку не завжди можуть навіть сховати. Але поки що сини «хохлуш» відіграють значну ролю в витворенні московської громадської опінії на Вкраїні і впливи їх такі великі, що вони все мають змогу стати поміж українцями й чистокровними москалями, щоб перешкодити обопільному порозумінню та згоді обох націй.