Суспільно-політичні твори

Хай сентименталісти плачуть, що кров людська литиметься... Але розважлива людина знає, що життя — се боротьба і тільки сила жити дає право жити... Сей великий закон панує у цілому величезному всесвіті. Слабе, нікчемне гине, а розвивається й пишається тільки дуже та міцне...

П’ять віків назад увійшли в Європу турки, вони силою зруйнували грецьку імперію, захопили Царгород і силою запанували над греками, сербами та болгарами, знівечивши їх самостійність, знехтувавши їхню культуру.

— І там, де колись були могутні царства греків, болгарів та сербів, запанувала блискуча Порта, свіжий, сильний нарід османлісів. Увійшли турки по праву сильного, по праву сильного й панували. Але під попелом згарищ болгарської та сербської культури жевріла іскра: малий відблиск колишньої могутності. Іскра ся розгорялась. В протязі цілих віків, розбиті та зневажні, слов’яни збирали поволі, помалу свою силу, роздмухуючи оту малу іскру колишнього національного життя! І от нині спалахнули поневолені народи полум’ям огняним і, наче той біблейський Самсон, хочуть знищити своїх ворогів, хочуть знов випхати їх геть у Азію, а самим запанувати на своїй предківській землі. Нині пішли вони в боротьбу з кличем: визволення або смерть...

А навколо вже виють шакали та гієни: се великі держави роззявили хижу пащу на Царгород. Вони хочуть скористуватись сією боротьбою народів і, коли обидва ворожі табори знесиліють, увірвати собі здобич!..

Хто правий? Чи турки, чи слов’яни?

Не до речі тут говорити, хто правий! Там, де йде мова про життя народу, про існування нації, там, говорять не про право, але про силу в найвищому, людському значенні того слова... Зовсім праві турки, що, бажаючи мати для себе чудову територію, ввійшли в чужу землю і силою захопили й опанували греків, сербів, болгарів. Але зовсім праві й греки, серби та болгари, коли, відчувши силу, силою ж скинуть осоружне панування чужинців і без жалю викинуть турків з своєї землі.

Турки оголошують, що вони борються «за святі права», але й серби та болгари б’ються теж за «святе діло». «Війна, якої ми бажаємо, — каже ліво-демократичний “Дзвін” болгарський, — не є знищення, але творчість. Вона не є замахом реакції, але подвиг політичного й соціального поступу, вона не діло темних сил, а революція невільників, що скинули кайдани, бунт пригноблених, що стали свідомими своєї сили!» І кожен розуміє, що се є боротьба тих народів за життя... І кожен з тих народів розуміє, що треба вбити ворога, бо інакше вб’є ворог!

І кожен тямить, що між світоглядом пануючої нації і світоглядом поневоленої — бездонна прірва!