Суспільно-політичні твори

Йдемо на вибори не во ім’я дрібної партійної боротьби за впливи, амбіції. Се не про те йде річ, чи кадети, чи праві, чи ліві партії російські матимуть перевагу в Думі Державній. З нашого національного становища не те важно, які саме москалі будуть у Думі Державній, а те, чи будуть у ній українці? Ми симпатизуємо більше тим або іншим напрямам серед московського громадянства, але гаразд розуміємо, що кожен рік приносить зміни в партійних групованнях москалів і вчорашній кадет виглядає сьогодні в одежині безпартійного прогресиста або навіть замаскованого націоналіста. Таким змінам нема кінця, але різниця між націями московською та українською, між їх інтересами не зменшується від того. І, йдучи на вибори, йдемо боротись за право нашої нації на життя. Не за скороминущі партійні інтереси ми боремось, а за постійні інтереси нації.

Коли б ми спромоглися, коли б напружили сили й післали з України стільки послів до Думи Державної, скільки надає нам закон, ми б досягли ухвали законів, що забезпечили б наше життя національне. Се цілком від нас залежить. Тільки від нас. Від нашої бадьорості, витривалості, свідомості.

Насамперед нам треба свідомості! Всі українці — усі повинні стати в свої ряди під українську корогву. Всі ставаймо: не сміє ні один з нас бути в чужих рядах. Які б не були гарні та принадні написи та наліпки на чужих рядах — не спокушаймось. Мовчки з повним розумінням та свідомістю ставаймо в свої ряди. Хто лишиться в чужих рядах, той вчинить зраду проти свого народу. І не тільки той, хто йде в чужі ряди, але й той, хто стоїть осторонь від усього, хто хоче байдуже приглядатись до боротьби — навіть і той чинить зраду. Всі українці, всі повинні стати в ряди. Адже справа йде про інтерес нашої нації.

Потім витривалості нам треба. З усіх народів слов’янщини ми, мабуть, найменше витривалі. Ми досить легко запалюємось, ми зовсім щиро хочемо сьогодні досягти певної мети, але вже другий день бачить нас зневіреними і найменша перешкода геть відкидає нас від мети й змушує зректися наших гордих мрій. Ми не вміємо день у день, довго, непохитно, незмінно працювати, щоб осягнути призначену мету. Ми нарід м’якої вдачі, слабої волі. Се наші національні хиби. Се повинні ми зрозуміти і виховувати, культивувати в собі витривалість для щоденної боротьби. Ми можемо в запалі, в захопленні зробити велетенський вчинок, але цілком не здатні шляхом дрібної, плановної, невпинної праці бути творцями великих подій. А тим часом тільки сі остатні події суть довговічні, довготривалі, не скороминущі, для цілих поколінь важні, для виконання нашої будуччини корисні. Дрібної, часом не-замітної, комашиної праці нам бракує. До сієї праці нахилімо себе! Тільки в такій праці є забезпека успіху, перемоги, побіди.