Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Не кажемо, що й сього разу ставленик київських українців займає таку ж неясну постать і що, власне, се не блок, але компроміс, зазначаємо тільки, що деінде по Вкраїні ледве чи можлива така «згода в сімействі» між українцями та російськими поступовцями. На Лівобережжі й на Слобідській Україні кадети вже висловили своє непримириме щодо українців становище: ніяких блоків з українцями вони не хочуть, бо, на їх думку, українці й так повинні віддати їм задурно свої голоси, «щоб не пройшли, мовляв, чорносотенці та націоналісти».
На думку кадетів, пан Біг сотворив українську націю на те, щоб вона була матер’ялом для прославлення й зміцнення російських лібералів, які, загалом кажучи, займають добрі становища й мають значні маєтки на Вкраїні, як колоністи та культуртрегери. Але ж такої самої думки тримаються й націоналісти російські й чорносотенці щодо ролі української нації. Отже, коли українську націю питають, під яким соусом хоче вона бути з’їдена на виборах: під кадетським, націоналістичним чи чорносотенним, а вона відповідає, що вона взагалі не хотіла б, щоб її з’ їдено під російським соусом, то на се всі: і кадети, і чорносотенці, й націоналісти гуртом обурено співають: українці відхиляються від теми!
Кадети наївно лякають нас націоналістами та чорносотенцями, бо само-вдоволено уважають себе дуже принадними джентльменами, які вже роблять велику честь українцям, коли ласкаво згоджуються дозволити, щоб українці подали за них свої голоси.
Ся пиха Навхудоносорова тим більше смішна, що тактика й політика кадетів у третій Думі цілком скомпрометувала сю опортуністичну партію в очах всіх дійсних друзів свободи, а безталанність, часом навіть безпринципність їх вождів та лідерів знищила всяку віру до них.
Спритніші з них се зрозуміли, і таким робом нині випливла нова «партія» чи «спілка» безпартійних прогресистів, під яким іменем ховаються здебільшого кадети...
Але в однім кадети лишилися незмінними — се в справі українській. Чи можливі б були на польській території такі відносини кадетів відносно поляків, які вони дозволяють собі на території українській відносно українців. Рішуче ні, бо кадети уважають поляків за націю, а українців — ні! В отім «Ні» є цілий світогляд плантаторів та колоністів, хоч би й у ліберальній машкарі!
І так з нами вони не хочуть поводитись як рівний з рівним, не хочуть з нами навіть «про умови» балакати. Гаразд!
Отже, ми змушені дбати про себе самі без усякої спілки. То й дбатимем.
Що можемо ми виграти, самостійно проводячи своїх кандидатів? Зрозуміння, що наш порятунок тільки в нас самих, що спільників у нас нема й не може бути, що тільки гуртування наших власних сил дасть нам перемогу. Раніше чи пізніше ми однаково повинні виступити самостійно — отже, чим швидше, тим краще. Чим швидше, тим краще, бо, віддаючи наші голоси на користь чужинців, ми марнуємо наші сили, ми деморалізуємо себе самих і, що найгірше, удаємо перед собою й перед людьми, наче робимо справжнє корисне діло, дуримо себе. Ся облуда повинна геть розвіятись.
Нам ні на кого надіятись, через те ходім самі. Ходім самі, не біймось і не лякаймось. Адже під нами є наш власний міцний ґрунт.
Але ходім відразу певною ходою, не хитаючись, не вагаючись і не збочуючи. Ми дійдемо до своєї мети.
Сніп. — 1912. — 29 квітня (12 травня).
Передовиця. Харків, 30 серпня (12 вересня) 1912 р.
Існує легенда, начебто австрійське правительство сприяє розвитові українського народу. Розуміється, нічого б дивного не було, коли б правительство держави сприяло розвитові одного з народів, що складають державу, але в дійсності справа стоїть навпаки — австрійське правительство не тільки не сприяє українцям, але навіть шкодить їх розвитові, а щоб справу замаскувати, утворено легенду про сприятливість правительства Австрії до українців.
Брехливість сієї легенди легко пізнати з тих відносин, які уділяє правительство українській справі взагалі, а зокрема справі українського університету у Львові та справі виборчої реформи до сойму. В обох цих справах правительство раз у раз обіцяє на вербі груші, грає облесливими словами, раз у раз дурить простодушних українців, а українці раз у раз дають себе одурити і по новім одуренні знову хочуть бути одуреними.