Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Усякому відомо, які злиденні, темні та неосвічені селяни в Росії. Отже, коли згадати, що ціла нація українська складається тільки з селян та бідноти, то зрозуміло, що ся нація перебуває в нечувано поганому становищі. Ніхто не поважає українців навіть на їх власній землі. Слово «хахол» зробилося синонімом рабства й некультурності. Навіть мова українців вважається за щось таке погане, що сором і говорити при людях по-українськи. Через се усюди в більшій чи меншій мірі повторюється історія, описана в «Протесті галицьких українців проти мадярського тисячоліття». Венгр, інспектор шкільний, приїхав ревізувати сільську школу. По ревізії був запроханий до священика-українця на обід. Розуміється, розмова йшла по-венгерськи. Під час обіду вбігла мала донечка священика і щось защебетала по-українськи. Венгр, увесь червоний, схопився з місця і з словами: «Я не можу бути в хаті, де гавкають по-собачому» (себто говорять по-українськи), вийшов з господи.
Щось подібне почуєте скрізь «від Карпатів аж по Кавказ» і в школі, і поза школою. І хоч нарід український числить своїх членів понад тридцять міліонів, можна сміливо сказати, що він — парія між народами Європи.
І от протягом двох століть згубив він усе, що є ознакою нації: спільні ідеали й характер. Хоробрість, призвід, енергія, дух підприїмчивості — все це згинуло, наче його ніколи й не було. Більше того: між окремими частками народу затерлась навіть свідомість своєї одності та спільності. Справді, землею був наш нарід і в землю обернувся. З етнографічної маси протягом довгих віків утворив з себе націю, підвівся на високий щабель культури й потім звідти швидкою ходою спустився до найнижчих щаблів, до низин людськості, знов став етнографічною масою, а нині знов розпочався творчий процес і знов з етнографічної маси в болях та стражданнях виробляється нація українська. Правдивий фенікс, що відроджується з попелу руїни! Але який же довгий та важкий шлях стелеться перед українцями. І мимоволі сумніви постають, чи воскресне ще раз наш нарід? Чи може воскреснуть те, що на смерть призначено, що вже вмерло? Чи витвориться з народу нація? І в відповідь на ці сумніви несеться торжествена побідна пісня життя: Христос воскресе! Христос воскресе!
Сніп. — 1912.— 25 березня (7 квітня).
Передовиця. Харків, 29 квітня 1912 р.
Передвиборчий рух на Вкраїні розпочався... Придивляючись до нього, можна сказати, що хоч то й є рух на Вкраїні, та не є рухом українців, але росіян, поляків, євреїв... Ні найменшої агітації з боку тієї чи іншої української групи. Щоправда — теоретично українці обох напрямів ухвалили прийняти найжвавішу участь у виборах до четвертої Думи, ухвалили принципіаль-ну бажаність технічних блоків із відповідними групами та партіями інших націй на Вкраїні, але вже заздалегідь зазначили, що коли технічні блоки зав’язані не будуть, то українці повинні самостійно провадити виборчу кампанію, виставляючи своїх самостійних кандидатів. В сих ухвалах не можна не добачити деякого безперечного розвиту української національно-політичної думки в порівнянні з становищем українців при виборах до третьої Думи, коли вони безоглядно й без застереження віддали свої голоси сливе по всій Україні (виключаючи Харків) на користь російської кадетської партії. В сих ухвалах не можна не добачити, що українці починають тверезо ставитись до вимог життя в російських державно-політичних обставинах, починають розуміти свій національний інтерес і, що найважніше, починають емансипува-тись з-під абсолютного впливу на них кадетської партії. Мало того — українці піднесли лозунг: провадити вибори самостійно, коли технічні блоки не бу — дуть зав’язані. Ся остатня постанова свідчить про моральне визволення українців з рабської покірливості перед ліберальною російщиною, яка в певних українських кругах була справжнім фетишем.
Але, зважившись на такі ухвали, українці наче витратили всю енергію, бо, як угорі зазначено, ніякого передвиборчого руху з боку українців нема. А тим часом вже є зовсім виразні вказівки, що до четвертої Думи українці провадитимуть виборчу кампанію ізольовано і повинні виставити своїх самостійних кандидатів, за виключенням Києва, де, як повідомляла «Рада», вже геть давно зав’язано блок і виставлено українського кандидата. Та причиною сього втішного київського з’явища, здається, є те, що кияни-українці люблять робити une bonne mine au mauvais jeu і в свій час голосно сурмили, наче депутат від Києва д. Лучицький є українець, коли тим часом се чисто — кровний кадет, хоч і вкраїнського походження та з українофільськими симпатіями...