Чому Захід панує - натепер

Миші в клуні

 инуло чимало часу, поки забулося враження від Пірешової діяльности. Аж до 1557 року китайські посадовці впритул не помічали португальських торгівців, що отаборилися в Макао (рис. 9.2), і хоча до 1570 року інші португальські торгівці запровадили торгівельні пункти уздовж азійських берегів аж до Нагасакі в Японії, їх було мізерно мало. В очах більшости західняків землі Сходу залишалися просто магічними іменами, в очах більшости східняків Португалія не була навіть іменем.

В шістнадцятому сторіччі звичайні мешканці Сходу відчули присутність європейських авантурників здебільшого через надзвичайні рослини, що вони привозили з Нового Світу, — кукурудзу, картоплю, солодку картоплю, арахіс. Вони росли там, де більше нічого рости не могло, виживали за будь-якої погоди й чудово допомагали гладшати землеробам та їхнім тваринам. Упродовж шістнадцятого сторіччя ними засадили мільйони акрів від Ірландії до Хуанхе.

Схоже, ці рослини поширилися саме вчасно. Шістнадцяте сторіччя було золотим віком і східної, і західної культур. У 1590-і роки (на загальну думку, особливо добре десятиріччя) лондонці мали змогу подивитися нові драми, як-от Шекспірових Генриха V, Юлія Цезаря та Гамлета, чи прочитати недорогі релігійні трактати, як-от Книгу мучеників Джона Фокса, тисячами надруковані на нових друкувальних пресах і оздоблені дереворитами страт справжніх вірян. З іншого боку Євразії пекінці могли слухати двадцятичотиригодинну Піонову альтанку Тан Сяньцзу, що й досі є найвідвідуванішою китайською традиційною оперою, чи читати Подорож на Захід (оповідь на сто розділів про Мавпу, Свиню та шрекоподібного велетня на ім'я Фраєр Сенд, що у сьомому сторіччі йшли до Індії слідом за ченцем, що шукав буддійські сутри, й щораз рятували його від незліченних небезпек).

Але за блискучим фасадом не так все було й добре. Чорна Смерть забрала третину чи й навіть більше людей з обох осередків, від 1350 року протягом приблизно сторіччя повторні сплески хвороби тримали кількість населення на низькому рівні. Втім від 1450 до 1600 року число голодних ротів в кожному з осередків зросло десь удвічі. 1608 року китайський науковець писав: "Населення зросло так сильно, що історичних паралелей до того майже немає"[300]. У далекій від Китаю Франції спостерігачі також відзначали, що люди множилися, за прислів'ям, "як миші в клуні"[301].

Страх завжди був рушієм суспільного розвитку. Більше дітей означало поділ поля на більше число ділянок чи більше спадкоємців, залишених без нічого, і в будь-якому разі більше клопоту. Землероби частіше виполювали бур'яни й угноювали поля, загачували струмки, копали криниці чи ткали та намагалися продавати більше вбрання. Дехто оселявся на гірших землях, вичавлюючи вбоге життя з пагорбів, каміння та піску, що на них їхні батьки навіть і не подивилися б. Інші полишали густонаселені осередки й ішли до дикого малонаселеного прикордоння. Але навіть коли вони вирощували диво-рослини з Нового Світу, ніколи не було чим особливо торгувати.