Чому Захід панує - натепер

Найочевидніша географічна перевага європейців була фізичною: переважні вітри, розташовання островів і просто розмір Атлантичного та Тихого океанів полегшували їм життя. Із часом східноазійські дослідники напевне перетнули б Тихий океан, але за однакових інших умов вікінгам чи португальцям завжди було легше досягти Нового Світу, ніж китайцям чи японцям.

Звичайно, в житті інші умови рідко бувають однаковими, а в п'ятнадцятому сторіччі економічна та політична географії змовилися, аби збільшити переваги, що їх надала західній Європі географія фізична. Східний суспільний розвиток був значно вищий за західний, і завдяки таким людям, як Марко Поло, Захід про це знав. Це дало західнякам економічні спонуки прагнути дістатися Сходу та пробитися на найбагатші ринки на землі. У східняків, навпаки, не було стимулів іти на Захід. Вони були певні, що всі інші прийдуть до них.

Араби були розташовані дуже зручно, аби домінувати на західних відгалузках шовкового шляху та торгівельних маршрутах Індійського океану, тому протягом багатьох сторіч європейці на найдальших кінцях східно-західних артерій здебільшого залишалися вдома й обходилися крихтами, що венеційці збирали з арабських столів. Хрестові походи та монгольські напади почали міняти політичну карту, отже, полегшили європейцям завдання доступитися до Сходу. Жадоба почала перемагати лінощі та страх і потягла торгівців (особливо венеційців) через Червоне море до Індійського океану чи, як родину Поло, через степи.

Коли західноєвропейські держави почали рухатися до сильнопорядкового стану й інтенсифікували свої війни після Чорної Смерти, політична географія додала поштовх до економічного потягу. Володарі з біляатлантичної смуги несамовито прагнули купувати більше гармат і вичерпували звичайні способи збагачування (змушувати чиновників обкладати людей податками, грабувати юдеїв, спустошувати землі сусідів тощо). Вони були готові говорити з будь-ким, хто міг запропонувати нові джерела прибутків, навіть з непевними жадібними персонажами, що вешталися в портах.

Атлантичні королівства лежали на максимальній можливій відстані від маршрутів Червоного моря та шовкових шляхів, але різноманітні капітани, що вірили у свої чудові нові кораблі, пропонували в обмін на подарунки, позики та торгівельні монополії перетворити колишню географічну ізоляцію на перевагу. Вони знайдуть шлях на Схід через Атлантику. Дехто з них обіцяв попливти навколо південного кінця Африки до Індійського океану, уникнувши незграбного бізнесу та угод з венеційцями та мусульманами. Інші казали, що просто плистимуть на захід, аж поки обійдуть всю земну кулю й дістануться Сходу[297]. (Третій підхід, через Північний полюс, із очевидних причин видавався менш привабливим.)

Більшість європейців віддавали перевагу рухові на південь над рухом на захід, бо цілком слушно вважали, що треба дуже далеко плисти на захід, аби потрапити на Схід. Якщо в цій оповіді й є десь місце недолугим ідіотам, то воно, безперечно, належить Колумбові, що відкрив дорогу до Теночтитлану, бо колосально недооцінив дорогу навколо земної кулі й відмовлявся повірити, що його числа неправильні. І навпаки, якщо є місце для великих людей, воно має належати тверезим радникам імператорів Мін, що порахували кошти та виграші й припинили донкіхотські походи Чжена у 1430-і роки та "загубили" записи про них у 1470-і.