Історія ГУЛАГу
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
- ISBN: 966-51-355-9
- Переводчик: Андрій Іщенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
Проте придурки-кримінальні також становили і проблему для табірного керівництва. Вони не були «вороги», — але вони водночас і не мали освіти. У багатьох випадках вони навіть не були письменними і не хотіли вчитися грамоти: навіть коли у таборах було запроваджено лікнепи, кримінальні в’язні ходити туди часто не вважали за потрібне[1321]. У влади не було іншого вибору — доводилося на певні роботи ставити політичних, як про це пише Лев Разгон: «під тиском невблаганного… плану найревніші, вертухайські начальники, які ненавиділи "контриків", були вимушені порушувати закон від 1930 року і ставити на роботи, що вимагали спеціальних знань, "п’ятдесят восьму"»[1322].
Насправді після 1939 року, коли Берія змінив на посаді Єжова — і одночасно почав намагатися зробити ГУЛАГ економічно ефективним, — правила тут ніколи остаточно не прояснювалися. У вказівках Берії від серпня 1940 року поряд з чіткою забороною начальникам таборів використовувати політичних в’язнів на будь-яких адміністративних посадах є й винятки. За професіями мали використовуватися дипломовані лікарі і, за особливих обставин, також в’язні, засуджені за деякими «меншими» злочинами 58-ї статті — частини 7, 10, 12 і 14, зокрема, «анти-радянська агітація» (як-от анекдоти і жарти про радянський режим) та «антирадянська пропаганда». З іншого боку, засуджені за «тероризм» і «зраду Батьківщини» теоретично не могли ставитися на жодні інші роботи, крім тяжких фізичних[1323]. Та коли почалася війна, перестав діяти навіть цей наказ. Сталін і Молотов видали спеціальне розпорядження Дальстрою «з огляду на виняткове становище» «укладати індивідуальні угоди на певний період часу з інженерами, технологами й адміністративними працівниками, присланими на роботу на Колиму»[1324].
Разом з тим начальники таборів, які мали надто багато політичних на високих табірних посадах, ризикували бути покараними, і певний ступінь такої двозначності зберігся і в подальшому. Як пишуть і Солженіцин, і Разгон, через це часом траплялося, що політичних призначали на «добрі» роботи у приміщенні, обліковцями і бухгалтерами — але тільки тимчасово. Кожного року, коли мала прибути чергова московська комісія, їх знову з цих посад звільняли. Разгон має щодо цього свою теорію:
«Добрий начальник табору чекав, поки приїде комісія, давав їй робити свою роботу, усував усіх, кого потрібно. Цей процес не забирав багато часу, а всі, хто залишився на своїх місцях, залишалися там надовго — на рік, до наступного грудня, чи щонайменше на півроку. Менш здібні й дурніші начальники усували таких людей завчасно, щоб відрапортувати, що все гаразд. Найгірші начальники таборів, ті, що мали найменше досвіду, свідомо виконували накази свого начальства і не дозволяли особам, засудженим за 58-ю статтею, працювати з будь-яким іншим інструментом, крім кирки і тачки, пилки і сокири. Такі начальники таборів були найменш успішними. Таких начальників таборів швидко звільняли»[1325].
На практиці правила часто виявлялися просто безглуздими. У Каргополі Фільштинському як політичному в’язневі було суворо заборонено проходити лісогосподарські курси для в’язнів. Проте йому дозволялося читати книжку, по якій ці курси читалися, а якщо він склав іспит, вивчивши предмет самотужки, йому також дозволялося працювати спеціалістом[1326]. В. К. Ясний, який теж був політичним в’язнем наприкінці 1940-х років, працював у Воркуті інженером взагалі без будь-яких проблем[1327]. У післявоєнні роки, коли у таборах почали посилюватися потужніші національні групи, панівне становище злодіїв нерідко перебирали краще організовані групи в’язнів — часто ними ставали українці і прибалти. Ті з них, хто мали кращі посади — десятників і виконробів, — мали можливість просувати своїх і насправді це робили, розподіляючи інші вигідні посади серед політичних в’язнів — своїх земляків.
1321
ГАРФ, 9489/2/19.
1322
Razgon. — p. 154.
1323
ГАРФ, 9401/12/316.
1324
ГАРФ, 8131/37/356.
1325
Razgon. — p. 222–231; Solzhenitsyn, The Gulag Archipelago. Vol. II. — p. 255.
1326
Фильштинский. — с. 120–121.
1327
Ясный. — с. 50–51.