Історія ГУЛАГу

Фільштинський починає розповідь зі своїх перших днів у Каргопольлагу, лісовому і будівельному таборі, розташованому на північ від Архангельська. Автор знайомиться з новоприбулою молодою жінкою. Вона була в бригаді, яку тимчасово прикріпили до бригади Фільштинського. Його увагу привернув її «боязкий погляд» і подраний табірний одяг, він підійшов до неї ближче. Так, сказала вона, прибула «вчора етапом з тюрми». Вони розговорилися. Історія її, як пише Фільштинський, «як на той час була доволі банальною». Вона була художниця 26 років, заміжня, мала трирічного сина. Арештували її за те, що «вона щось сказала подрузі-художниці, а та донесла куди слід». Через те, що 1937 року її батька теж арештували, їй швидко дали вирок за поширення антирадянської пропаганди.

Коли вони розмовляли, ця жінка, злякано озираючись, тримала Фільштинського за руку. Це заборонялося, проте охоронець, на щастя, не помітив. Після прибуття на місце роботи їх розділили, але по дорозі додому молода художниця знайшла Фільштинського знову. Наступні півтора тижня вони разом ходили на роботу і з роботи, вона розповідала йому, як тужить за домом, про чоловіка, який її залишив, про дитину, яку може ніколи більше не побачити. Потім жіночу бригаду остаточно відділили від бригади Фільштинського, і він втратив слід своєї подруги.

Минуло три роки. Рідкісного для Далекої Півночі спекотного дня Фільштинський знову її побачив. Цього разу вона була одягнена у «новісіньку тілогрійку, акуратно підігнану до її зросту і фігури». Замість звичайного зшитого з онучного матеріалу капора на ній був берет. Замість стоптаних табірних черевиків — туфлі. Обличчя в неї розповніло, виглядала вона вульгарніше. Говорила брудною, пересипаною лайкою мовою, що свідчило про тісні зв’язки з кримінальним світом табору. Піймавши погляд Фільштинського, вона густо почервоніла. Вона повернулася і пішла геть, «майже побігла».

У момент їхньої третьої і останньої зустрічі жінка була одягнена, як йому здалося, «за останньою міською модою». Вона сиділа за конторським столом — уже не була зечкою. Тепер вона була дружиною майора Л., табірного начальника, знаменитого своєю жорстокістю. Говорила вона з Фільштинським грубо і недовго. Перетворення було повним: з ув’язненої вона стала співробітницею, а зі співробітниці представником адміністрації. Спочатку вона опанувала мову злочинного світу, потім його одяг і звички. В кінці цього шляху вона зрештою досягла привілейованого статусу табірного начальства. Фільштинський відчув, що йому «немає про що з нею говорити» — хоча, виходячи з кімнати, він оглянувся. На мить їхні погляди зустрілися, і йому здалося, що він побачив спалах «безмежної туги» і блиск сліз[1315].