Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Якщо Китай за чотири сторіччя до того мав на диво подібний власний Ренесанс, теорія дев'ятнадцятого сторіччя, згідно з якою Відродження спрямувало Європу унікальним шляхом, видається значно менш переконливою. Мабуть, має сенс інший висновок: кожен вік дістає мислення, якого потребує. Причина і китайського, і європейського ренесансів у тім, що в обох осередках мали місце перша та друга хвилі осьового мислення. Розумні освічені люди обмірковують проблеми, що перед ними постають, і, якщо постають однакові проблеми, вони доходять однакових наборів варіянтів висновків незалежно від того, де й коли живуть[290].
Китайці одинадцятого сторіччя та європейці п'ятнадцятого справді мали розв'язувати багато подібних проблем. Обидві групи жили в часи зростання суспільного розвитку Обидві групи мали відчуття, що друга хвиля осьового мислення погано закінчилася (розпад династії Тан та відмова від буддизму на Сході; кліматичні зміни, Чорна Смерть та криза церкви на Заході). Обидві групи дивилися поза недавнє "варварське" минуле в славетну давнину осьового мислення першої хвилі (Конфуцій та імперія Хань на Сході, Цицерон та Римська імперія на Заході). І обидві групи реагували однаково, застосовували найновітнішу науку до стародавньої літератури та мистецтва й користалися вислідами, аби тлумачити світ у нові способи.
Питати, чому культура європейського Відродження заслала шибайголів до Теночтитлану, а китайські консерватори залишилися вдома, означає не бачити суті проблеми так само, як коли питають, чому західні державці були великими людьми, а східні — недолугими ідіотами. Нам, безперечно, треба переформулювати питання. Варто спитати: якщо Відродження Європи п'ятнадцятого сторіччя справді надихнуло людей на сміливі досліджування, чому такого наслідку не мало Відродження Китаю в одинадцятому сторіччі? Чому китайські дослідники не відкрили Америк у дні династії Сун, навіть раніше, ніж їхню подорож туди уявив собі Мензис?
Швидка відповідь — хоч би який сильний був дух Відродження, він не міг доправити авантурників Сун до Америк, якщо вони не мали кораблів, здатних витримати таку подорож, а китайські кораблі одинадцятого сторіччя такими не були. Деякі історики з тим не погоджуються й кажуть, що вікінги досягли Америки 1000 року на довгих кораблях, значно простіших, ніж китайські джонки. Але швидкий погляд на глобус (чи рисунок 8.10) виявить значну відмінність. Вікінги, що пливли через Фарери, Ісландію та Ґренландію, ніколи не мусили пропливати відкритим морем більше, ніж п'ятсот миль. Хоч які це на перший погляд великі відстані, їх не можна порівняти з п'ятьма тисячами миль, що мали б подолати китайські дослідники, пливучи за течією Куросіо з Японії, повз Алеутські острови, аби досягти суходолу в північній Каліфорнії (якщо плисти за Екваторною протитечією з Філіппін до Нікарагуа, довелося б пройти відкритим морем вдвічі більшу відстань).
Фізична географія — а також, як ми побачимо далі в цьому розділі, інші галузі географії — просто є такою, що західноєвропейцям легше перетнути Атлантичний океан, ніж східнякам перетнути Тихий. І якщо бурі цілком могли занести якогось випадкового китайського корабля аж до Америки[291], а Північна екваторна течія могла, ймовірно, принести його назад, все одно не було жодної змоги, попри всю мотивацію ренесансного духу, що китайські дослідники одинадцятого сторіччя відкриють Америки та повернуться назад, аби про це розповісти.
290
Із цим погоджуються не всі. У недавній книжці 1434: Рік, коли величний китайський флот приплив до Італії та запалив Відродження Ґевін Мензис стверджує, що частина флоту Чжен Хе 1434 року відвідала Венецію й зініціювала Відродження, навчивши Альберті та інших секретів ранішого китайського Відродження. Мензис вважає, що подібність винаходів Леонардо та Шень Куо пов'язана з тим, що італійці наслідували китайців, зокрема Трактат про землеробство Ван Чженя, згаданий у сьомому розділі, що пояснило б також і близьку подібність європейських прядильних верстатів до раніших китайських. Мензисова книжка 1434 викликає ще більшу недовіру, ніж згадана раніше 1421 (найочевидніше запитання — дуже дивно, чому жодне з численних збережених італійських джерел п'ятнадцятого сторіччя не згадує про величний китайський флот), і знов мушу визнати, що тут сумнівів постає більше, ніж я можу відкинути.
291
Деякі історики вважають, що Сюй Фу, емісар, що його Перший імператор Цинь відрядив на пошук зілля безсмертя, у 210-і роки до н. е. дістався західного узбережжя Америки. Фактичних свідчень, однак, немає, а хоробра спроба Тима Северина повторити подорож Сюя 1993 року не додала оптимізму — попри багато сучасних переваг, йому довелося полишити корабель десь аж за тисячу миль до Америки. Так само не додає довіри Кон-Тікі, знаменитий бальсовий пліт Тура Геєрдала. Геєрдал перетнув лише половину Тихого океану, від Перу до Полінезії, і лише в одному напрямі, уздовж Екваторної течії. Подорож від Азії до Перу набагато довша та важча.