Повітряний замок, що вибухнув

Вона відключила ICQ і зайшла на http-адресу, куди Чума скачав усі адміністративні права «СМП». Для початку вона поглянула, чи підключений до системи комп’ютер Петера Флемінґа і чи він в «СМП». Його там не було, і вона спокійно скористалася його повноваженнями і зайшла на поштовий сервер «СМП». В результаті у неї з’явилася можливість читати все, що пересилалося електронною поштою, навіть листи, вже давно видалені з конкретних адрес.

Лісбет почала із сорокатрилітнього Ернста Теодора Біллінґа, одного з нічних керівників «СМП». Вона відкрила його електронну пошту і почала рухатися від останніх повідомлень до раніших. Кожному вона приділяла по дві секунди — цілком досить, щоб скласти уявлення про зміст листа і його відправника. Через кілька хвилин вона засвоїла, як виглядають рутинні повідомлення типу службових записок, графіків та інших подібних нецікавих речей, і стала їх просто прокручувати.

Вивчаючи один лист за одним, Лісбет дійшла до послань тримісячної давності. Потім почала дивитися по місяцях, читаючи лише рубрики і відкриваючи лише ті повідомлення, які чимось привертали її увагу. Вона довідалася, що Ернст Біллінґ мав зв’язок із жінкою на ім’я Софія, але звертався до неї у вельми неприємному тоні. Правда, в цьому не було нічого особливого, оскільки Біллінґ, як виявилося, використовував неприємний тон щодо більшості людей, яким писав щось особисте, — до репортерів, дизайнерів та інших. Однак Лісбет визнала дивним, що чоловік легко адресує своїй дівчині такі слова, як «чортова товстуха», «безмозка дурепа» або «клята сука».

Вивчивши його кореспонденцію за останній рік, вона плюнула на цю справу, правда, ще зайшла в його Explorer і простежила за його прогулянками по Мережі. З’ясувалося, що він, як і більшість чоловіків його вікової групи, періодично відвідує порносторінки, але в основному, схоже, використовує Інтернет для роботи. Вона також констатувала, що він цікавиться машинами і часто заглядає на сайти з новими моделями.

Приблизно за годину Лісбет викреслила Біллінґа із списку і перейшла до Ларса Ер’яна Вольберґа, п’ятдесяти одного року, репортера-ветерана з юридичної редакції.