Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— Він повернув на схід…
— Нічого. Ми бачимо вас обох.
— Він завертає на Холлендарґатан… Гоп-ля… Машина. Червона «Ауді».
— Машина, — сказав Мікаель, записуючи номер, який поспішно торохтів Кортес.
— У якому напрямі вона припаркована? — спитала Моніка Фігуерола.
— Носом на південь, — доповів Кортес. — Він виїжджає перед вами на вулицю Улофа Пальме… зараз.
Моніка Фігуерола вже почала рух і проїжджала Дроттнінґґатан. Вона посигналила і налякала двох пішоходів, що намагалися перебігти на червоне світло.
— Дякую, Хенрі. Звідси ми беремо його на себе.
Червона «Ауді» рушила на південь по Свеавеґен, Моніка поїхала слідом, одночасно вмикаючи мобільний телефон і набираючи лівою рукою номер.
— Повідомте, будь ласка, дані по номеру машини, червона «Ауді», — сказала вона, повторивши номер, отриманий від Хенрі Кортеса.
— Юнас Сандберґ, сімдесят першого року народження. Що ви сказали… Хельсінґьорсґатан, район Чиста. Дякую.
Мікаель записав роздобуті відомості.
Услід за червоною «Ауді» вони виїхали через Хамнґатан на набережну і потім відразу звернули на Артилеріґатан. Юнас Сандберґ припаркувався за квартал від Музею армії, потім перетнув вулицю і зник у парадному якогось будинку межі століть.
— Гм, — мовила Моніка Фігуерола, скоса подивившись на Мікаеля.
Той розуміюче кивнув. Усього через квартал звідси стояв будинок, у якому прем’єр-міністр орендував квартиру для особистої зустрічі.
— Хороша робота, — сказала Моніка.
Тієї ж миті зателефонувала Лотта Карім і розповіла, що Петер Телебор’ян, піднявшись ескалатором на вокзалі, вийшов на Клараберґсґатан, а потім попрямував до поліцейського управління на Кунгсхольмені.
— До поліцейського управління. О сімнадцятій нуль-нуль у суботу? — перепитав Мікаель.
Моніка Фігуерола і Мікаель Блумквіст поглянули одне на одного. Кілька секунд Моніка інтенсивно роздумувала, потім узяла мобільний телефон і зателефонувала інспекторові кримінальної поліції Яну Бубланськи.
— Вітаю. Це Моніка з ДПУ/Без. Ми якийсь час тому зустрічалися на Північній набережній.
— Що ви хочете? — спитав Бубланськи.
— У вас хто-небудь чергує на вихідних?
— Соня Мудіґ.
— Я хотіла попросити про одну послугу. Як ви думаєте, вона зараз у будинку поліції?
— Сумніваюся. Суботній вечір, та й погода чудова.
— Ви не могли б знайти її або кого-небудь іншого з вашого відділу, хто завдав би собі клопоту дійти до коридору прокурора Ріхарда Екстрьома? Мене цікавить, чи не проходить у нього нарада.
— Нарада?
— У мене немає часу пояснювати. Мені б треба знати, чи не зустрічається він з ким-небудь і якщо так, то з ким.
— Ви хочете, щоб я шпигував за прокурором, моїм безпосереднім начальником?
Моніка Фігуерола насупила брови, потім знизала плечима.
— Так, — сказала вона.
— Гаразд, — мовив він і поклав слухавку.
Насправді Соня Мудіґ була ближче до поліцейського управління, ніж побоювався Бубланськи, — разом з чоловіком вона пила каву на балконі будинку подруги, що жила в районі Васастан. Вони відпочивали від дітей, оскільки батьки Соні на тиждень відпустки забрали тих до себе, і планували провести час по-старомодному — десь перекусити і сходити в кіно.
Бубланськи виклав свою справу.
— А який у мене буде привід, щоб зайти до Екстрьома?
— Я вчора обіцяв надіслати йому новини про Нідермана, але, йдучи, забув їх йому відправити. Папери лежать у мене на письмовому столі.
— Добре, — сказала Соня Мудіґ і поглянула на чоловіка і подругу. — Мені треба в управління. Я візьму машину і, якщо пощастить, повернуся за годину.
Чоловік зітхнув. Подруга теж.
— Узагалі-то я на чергуванні, — нагадала вона як виправдання.
Вона припаркувалася на Берґсґатан, піднялася в кабінет Бубланськи і забрала три аркуші формату А4, що містили мізерні результати пошуків Рональда Нідермана, оголошеного в розшук за вбивство поліцейського. «Не густо», — подумала Соня.
Потім вона вийшла на сходи і піднялася на один поверх. Перед входом у коридор Соня Мудіґ зупинилася. Цього літнього вечора в поліцейському управлінні було майже зовсім безлюдно. Вона не ховалася, просто йшла дуже тихо. Перед зачиненими дверима в кабінет Екстрьома вона завмерла, почула голоси і прикусила нижню губу.
Раптом хоробрості їй забракло, і вона відчула себе по-дурному. У звичайній ситуації вона б постукала в двері, відчинила їх з вигуком: «Ой, ви ще на місці!» — і просто увійшла б, але зараз це здавалося неправильним.