Повітряний замок, що вибухнув

Лісбет відразу помітила, що Хольм не любить Еріку Берґер і що значне місце в його листах займають пасажі про те, що сказала або зробила «ця баба». В Інтернеті він відвідував виключно сайти, що мають стосунок до його професійної діяльності. Якщо ж у нього були інші інтереси, то їм він вочевидь віддавався у вільний час і за допомогою іншого комп’ютера.

Із списку кандидатів на роль «Отруйного пера» Лісбет його не викреслила, хоча і не дуже вірила в те, що це він, — Хольм страшенно зарозумілий і не став би ходити манівцями, вигадуючи анонімні листи. Якби він захотів назвати Еріку Берґер шльондрою, він зробив би це відкрито. І він здавався не схожим на людину, яка взяла б на себе труд уночі лізти до чужого будинку.

Близько десятої Лісбет зробила перерву і зайшла на «Stolliga_Bordet», але Мікаель Блумквіст поки не відгукнувся. Це її трохи розсердило — її цікавило, чим він займається і чи встиг на зустріч Телебор’яна з Юнасом.

Потім вона повернулася до сервера «СМП».

Наступним у списку значився секретар спортивної редакції Клас Лундін, двадцяти дев’яти років. Відкривши його електронну пошту, Лісбет зупинилася і прикусила нижню губу, потім закрила скриньку Лундіна і перейшла на електронну пошту Еріки Берґер.

Вона прокрутила список повідомлень до раніших. Їх було досить небагато, позаяк адреса Еріки існувала лише з 2 травня. Першим отриманим нею повідомленням була ранкова службова записка, надіслана відповідальним секретарем редакції Петером Фредрікссоном, а далі протягом першого дня кілька чоловік надіслали побажання успішної роботи в «СМП».

Лісбет почала ретельно вивчати кожен лист, що надійшов на адресу Еріки Берґер. У листуванні з начальником інформаційного відділу Андерсом Хольмом прямо з першого дня виникли ворожі нотки. Вони, схоже, не сходилися ні в одному питанні, і Лісбет помітила, що Хольм ускладнював Еріці життя, посилаючи по два-три повідомлення навіть через дурниці.

Вона перескакувала через рекламу, спам і суто службові записки з новинами, зосередившись на особистій кореспонденції. Прочитала внутрішні бюджетні розрахунки, результати реклами і маркетингу та листування з начальником фінансово-планового відділу Крістером Сельберґом, що розтягнулося на тиждень і здалося їй просто бурхливою сваркою з приводу скорочень. Еріка Берґер отримувала роздратовані листи від начальника юридичної редакції, невдоволеного тимчасовим співробітником на ім’я Юханнес Фріск, якого вона очевидячки посадила за роботу над якимсь матеріалом, що вважався зайвим. Якщо відкинути перші привітальні повідомлення, складалося враження, що ніхто з керівництва не бачив нічого позитивного в жодному аргументі чи пропозиції Еріки.

Через деякий час Лісбет прокрутила пошту назад і зайнялася статистичними підрахунками. Висновки свідчили, що з усіх керівних працівників «СМП» лише четверо не намагалися підірвати позиції Еріки Берґер. Це були голова правління Берґшьо, відповідальний секретар редакції Петер Фредрікссон, відповідальний за головну сторінку Гуннар Маґнуссон і начальник відділу культури Себастьян Страндлунд.