Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Вона могла б послати SMS Мікаелю Блумквісту на мобільний телефон… але він прослуховується. Лісбет прикусила нижню губу.
Врешті-решт вона у відчаї повернулася до тумбочки і викликала медсестру. О 14.35 вона почула, що в двері вставляється ключ, і до неї заглянула сестра Агнета, жінка років п’ятдесяти.
— Доброго дня. У вас проблеми?
— Доктор Андерс Юнассон зараз у відділенні?
— Ви себе погано почуваєте?
— Я добре себе почуваю. Але мені треба перекинутися з ним кількома словами. Якщо це можливо.
— Я його тільки-но бачила. А що сталося?
— Мені необхідно з ним поговорити.
Сестра Агнета нахмурила брови. Пацієнтка Лісбет Саландер звичайно викликала сестер, лише якщо в неї боліла голова або виникала якась інша невідкладна проблема. Вона ніколи не сперечалася і жодного разу не просила про розмову з конкретним лікарем. Правда, сестра Агнета відзначила, що Андерс Юнассон багато морочився з арештованою пацієнткою, яка зазвичай бувала цілком закрита для зовнішнього світу. Можливо, йому вдалося встановити з нею якийсь контакт.
— Гаразд. Я узнаю, чи є в нього час, — привітно сказала сестра Агнета і зачинила двері. І замкнула їх. На годиннику було 14.36 і відразу ж стало 14.37.
Лісбет підвелася з ліжка і підійшла до вікна. Вона раз у раз позиркувала на годинник. 14.39. 14.40.
О 14.44 вона почула кроки в коридорі і брязкання в’язки ключів охоронця. Андерс Юнассон кинув на неї запитливий погляд і зупинився, побачивши в очах Лісбет Саландер відчай.
— Щось трапилося?
— Дещо трапляється саме зараз. У тебе мобільник із собою?
— Що?
— Мобільний телефон. Мені необхідно зателефонувати.
Андерс Юнассон із сумнівом подивився скоса на двері.
— Андерсе… Мені потрібний мобільник. Негайно!
Почувши в її голосі відчай, він сунув руку у внутрішню кишеню і передав їй телефон, який Лісбет буквально вирвала у нього з рук. Зателефонувати Мікаелю Блумквісту вона не могла — найімовірніше, що його телефон прослуховується. А номера анонімного синього «Ерікссон Т10» він їй не давав — навіщо, якщо вона все одно не зможе йому подзвонити з-під арешту? Повагавшись десяту частку секунди, Лісбет набрала номер Еріки Берґер, і після трьох сигналів Еріка відповіла.
Еріка Берґер була в своїй машині «BMW», за кілометр від будинку, коли в неї відбулася несподівана розмова. Правда, цього ранку Лісбет Саландер уже удалося її приголомшити.
— Берґер.
— Це Саландер. На пояснення часу немає. У тебе є номер анонімного телефону Мікаеля? Того, який не прослуховується.
— Так.
— Зателефонуй йому. Негайно! Телебор’ян зустрічається з Юнасом біля кільця на Центральному вокзалі о п’ятнадцятій нуль-нуль.
— Що це…
— Поквапся. Телебор’ян. Юнас. Кільце на вокзалі. П’ятнадцята нуль-нуль. У нього чверть години.
Лісбет обірвала зв’язок, аби не дати Еріці витрачати дорогоцінні секунди на непотрібні питання, і скосила очі на годинник — там якраз з’явилися цифри 14.46.
Еріка Берґер загальмувала і припаркувалася на узбіччі. Витягши із сумки записник, вона знайшла номер, отриманий від Мікаеля того вечора, коли вони зустрічалися в «Казанчику Саміра».
Почувши писк мобільного телефону, Мікаель Блумквіст підвівся з-за кухонного столу, повернувся в кабінет Лісбет Саландер і взяв апаратик.
— Слухаю.
— Це Еріка.
— Привіт.
— Телебор’ян зустрічається з Юнасом біля кільця на Центральному вокзалі о п’ятнадцятій нуль-нуль. У тебе залишилося кілька хвилин.
— Що-що?
— Телебор’ян…
— Я чув. Звідки тобі про це відомо?
— Кінчай дискусію і вперед!
Мікаель скоса глянув на годинник. 14.47.
— Дякую. Бувай.
Він схопив сумку з ноутбуком і, не чекаючи ліфта, кинувся вниз по сходах. На бігу він набрав номер синього Т10 Хенрі Кортеса.
— Кортес.
— Де ти зараз?
— В Академічному книжковому магазині.
— Телебор’ян зустрічається з Юнасом біля кільця на Центральному вокзалі о п’ятнадцятій нуль-нуль. Я в дорозі, але тобі ближче.
— Дідько! Біжу.
Мікаель добіг по Гьотґатан і з максимальною швидкістю помчав у бік Шлюзу. Біля Шлюзу він, захекавшись, зиркнув на наручний годинник. Можливо, в словах Моніки Фігуероли про користь пробіжок щось є. 14.56. Йому не встигнути. Він почав шукати таксі.
Лісбет Саландер повернула телефон Андерсу Юнассону.
— Дякую, — сказала вона.
— Телебор’ян? — спитав доктор, який чув усю розмову.
Вона кивнула і поглянула йому в очі.
— Телебор’ян — справжнісінький негідник. Ти просто не уявляєш.