Чому Захід панує - натепер

Мандруючи далі Атлантикою, португальські моряки відкрили Азори, а рухавшися уздовж африканського берега, вони 1444 року дісталися ріки Сенегал. 1473 року перший їхній корабель перетнув екватор, а 1482 року вони досягли ріки Конго. Там протягом певного часу переважні вітри унеможливлювали дальший рух на південь, але 1487 року Бартоломеу Діаш висунув ідею volta do mar, "повернення морем". Подорожуючи далеко в Атлантиці, він ловив вітри, що несли його до мису на південному кінці Африки, що він його назвав Мисом Штормів (тепер відомого під оптимістичнішою назвою Мис Доброї Надії), де переляканий екіпаж збунтувався й змусив його повернути назад. Діаш не знайшов Пресвітера Йоана, але показав, що міг існувати морський шлях на схід.

За стандартами Юнле, португальські експедиції були сміховинно малі (в них брали участь десятки, а не десятки тисяч людей) і негонорові (везли кролів, цукор та рабів, а не дари від великих принців), але, маючи перевагу погляду назад, важко втриматися від думки, що 1430-і роки, можливо, були вирішальним моментом світової історії, саме тим моментом, що уможливив західне панування. І саме тоді, коли морські технології почали перетворювати океани на магістралі, що об'єднували всю планету, принц Енрике користався з нагод, а імператор Чжентун нехтував їх. Тут, як ніде, відчувається втілення теорії великих людей та недолугих ідіотів: доля планети залежала від того, що вирішать ці двоє людей.

Та невже? Передбачення Енрике справді вражає, але воно не унікальне. Інші європейські монархи наступали йому на п'яти, а приватна ініціятива незліченних італійських моряків просувала процес не меншою мірою, ніж примхи володарів. Якби Енрике замість мореплавства займався колекціюванням монет, прогалину заповнили б інші державці. Коли португальський король Жоао відхилив божевільний проект ґенуйського авантуриста Христофора Колумба спробувати досягти Індії, пливучи на захід, на пропозицію пристала королева Ізабела (хоча він, перш ніж дістав згоду, мав тричі рекламувати їй свою ідею). Через рік Колумб повернувся й оголосив, двічі помилившися, що він досяг землі великого хана (перша помилка була в тім, що насправді він дістався Куби; друга — що монгольських ханів вигнали з Китаю за понад сто років до того). Настрашений оповідями про новий похід кастильців до Азії, англійський король Генрих VII 1497 року відрядив флорентійського торгівця Джованні Кабото[285] шукати північноатлантичну альтернативу. Кабото досяг крижаного Ньюфаундленда і — так само радісно помиляючися, як Колумб, — теж повідомив, що це земля великого хана.